Розділ 10

Спостерігаю, як Мирон тягнеться до мене, не розриваючи нашого погляду, торкається мого підборіддя і тільки потім цілує в губи, викликаючи чергову хвилю мурашок і солодкого тріпотіння десь під язиком та в колінах.

— Як тільки ти зателефонуєш, я одразу ж приїду по тебе, куди скажеш, — запевняє мене і відпускає.

Дивно, як близькість однієї людини може змінювати погоду твоїх думок. Поруч із Мироном цей світ подобається мені набагато більше, а ось без нього знову починають заповнювати страхи та невпевненість. Проводжаю поглядом його машину, відчуваючи як незвично підстрибує серце, і поспішаю додому. Сашко повернеться десь за годину, мої батьки зазвичай відпускають його після вечері, мама залюбки готує на суботу різні смаколики, щоб порадувати зятя, це вже як ритуал. Якраз встигну переодягнутися і прийняти душ, аби змити з себе запах іншого чоловіка, бо я досі відчуваю на своїй шкірі п'янкий аромат Мирона.

…Бачу біля будинку машину чоловіка — і страх чіпко хапає мене за п'яти, у грудях миттю похололо, а думки в голові закручуються у вузол. Трясця, що ж робити? Доведеться брехати, брати з нього приклад. Якого біса він так рано повернувся? У роті одразу пересохло і почало лихоманити немов дійсно грип підчепила. Вставляю тремтячою рукою ключ у замок і штовхаю двері, налітаючи на Олександра.

— А я тільки-но збирався тобі дзвонити. ...Де ти була? — На його ідеальному обличчі з'являється крива посмішка, давно я не бачила його таким напруженим. Може, він і у відро для сміття вже встиг зазирнути? Мереживні стрінги його коханки досі красуються там серед очисток. До горла підступає нудота, мені до жаху неприємно його бачити. …Це якийсь треш їй богу.

— Помітила, що парацетамол, виявляється, давно прострочений. Тому ходила до аптеки. Думала, може полегшає на свіжому повітрі, — відповідаю млявим голосом. Аби тільки не поліз обійматися. Прошу, господи, я не хочу його дотиків. — Як там батьки? Засмутилися, що мене не було? — брехати з нещасним виглядом у мене більш-менш виходить. Хоча, можливо, мене видають очі або якісь жести, адже я не таке професійне брехло, як він.

— Засмутилися, звичайно. Ти ж знаєш свою маму. Хіба вона тобі не дзвонила? — мені здається чи в його погляді майнула підозра. Згадую, що поставила телефон на беззвучний — і мене кидає у піт. Мама, напевно, вже разів двадцять наярювала.

— Пізніше їй передзвоню. Голова розколюється. Хочу лягти, — тримаючись від Сашка на відстані, плетуся до спальні і він, звісно ж, йде слідом за мною. Сто відсотків цей зрадник відчуває, що пахне смаженим. Мила, ніжна дружинонька раптом змінилася до невпізнання і причина точно не в застуді. Я не можу вдавати «хорошу дружину» ще краще, тому він, напевно, щось починає підозрювати, але з розпитуваннями поки що не лізе. Відразу згадується фраза, яку кілька років тому кинув на його адресу один знайомий на якійсь вечірці. Вже навіть не пам'ятаю з якого приводу ми збиралися, але слова пролунали такі: «розумна сволота». Мені ще тоді так прикро стало, а тепер я розумію, що це чиста правда. Мій чоловік сволота, дуже підступна і хитра сволота.

— Ірусю, у мене для тебе є новини, — сідає на край ліжка, а я кам’янію до болю у м'язах. Невже вирішив зізнатися? — Твій батько, нарешті, погодився на операцію. Йому вчора знову стало зле. І сьогодні я його таки дотиснув, умовив, пообіцявши все оплатити, бо із серцем жартувати не можна. Твоя матуся від радості навіть розплакалася. У їхній присутності одразу зателефонував своїм друзям у Німеччині, вони порадили гарну клініку. Повеземо твоїх батьків до Мюнхена. Постараюся оформити їм закордонні паспорти в якомога стислий термін, благо є зв'язки.

— Підозрюю, що лікування коштує непомірно дорого, — насилу подаю голос. Нарешті, до мене починає доходити, що мій чоловік ніколи нічого не робить просто так. — Хіба не можна знайти лікаря, який проводить такі операції в Україні?

— Повір, люба, гроші ті самі, але фахівці там набагато кращі. Я вже все вирішив. Для батьків коханої дружини мені ніяких грошей не шкода, — просовує руку під ковдру, торкаючись моєї щиколотки. — Аби піти до аптеки ти одягла свою найкрасивішу сукню. Це як розуміти, лікування позитивними емоціями? Може, тобі допоможе грілка на все тіло?

— Точно ні! У мене навіть шкіра болить, — злякано відсмикую ногу. Йому ще вистачає совісті пропонувати мені секс чи це перевірка? Але я не зможу з ним більше. Нізащо! Не хочу! Він зараз для мене гірший за маніяка-ґвалтівника. — Сань, мені треба поспати. Сьогодні краще лягай у гостьовій спальні, бо ця тимчасово перетворюється на лазарет, — накриваюся з головою і слухаю. Якийсь час він мовчки сидить поряд, потім підводиться та йде.

Ти теж відчуваєш, якими жахливими темпами збільшується прірва між нами? Але тобі можна не перейматися, адже ти маєш запасну сім'ю, бісів ти покидьок!

Після стількох емоцій та купи вражень, на диво, я заснула близько шостої вечора і проспала аж до ранку. Вже й не пам'ятаю, коли зі мною таке траплялося востаннє. Голова гуде від надлишку сну, а тіло після вчорашнього тренування. Кожен рух дарує спогад про Мирона і це приємний біль, він доказ того, що я жива, що для когось я можу бути бажаною.

Сашко сидить на кухні, насолоджуючись кавою і слухаючи новини по телевізору. Мій телефон чомусь лежить на кухонному столі. Хм, він точно не зміг би самостійно перебратися з моєї сумки на кухню.

— Виспалася? Тобі вже краще? — притишивши звук, Сашко підводиться на ноги, підходить до мене, а я ледве стримуюсь, щоб не зробити крок назад. Просто заплющую очі, захлинаючись огидою, і дозволяю йому обійняти моє заклякле тіло. Зараз мене страшенно дратує і його голос, і його запах, і його привабливість. І навіть стукіт його серця, бо все це мене зрадило!

— Все ще хріново. Пити дуже хочеться, — нервово вивільняюся, хапаю телефон і тільки після цього наливаю собі склянку води, осушивши її залпом.

— До речі, твій телефон дзвонив кілька разів. Ти раптом почала ставити його на блокування? — Треба ж, як його це неприємно здивувало. — Я збираюся їхати до мами. Вона із цим приготуванням до мого дня народження ніби збожеволіла, замовила якісь декорації, меблі, французького кухаря. Зганяю гляну, що вона там витворяє. Тобі не пропоную, адже ти навряд чи поїдеш? — відчуваю потилицею його погляд і мене коробить.