Розділ 8

Ірина

Після одруження, здається, я ніколи не чинила легковажно, не помічала за собою спонтанності чи бажання необдумано експериментувати. Завжди намагалася все зважити, перш ніж щось зробити чи сказати. Бо саме такою бажав мене бачити мій чоловік. Поступово Сашко зліпив з мене ось таку версію мене.

А не треба було! Краще б я робила помилки, зате отримала б колосальний досвід та купу вражень. Виявляється, бути правильною нудно. Потрібно просто стати самою собою. Головне, згадати яка ж я насправді. Тому роблю обережні спонтанні кроки, щоб відволіктися та перезавантажитись. Не збиралася зустрічатися з Мироном і раптом погодилася. Отже, я не зовсім безнадійна.

А може, мені просто захотілося його побачити? Почула у слухавці його чарівний глибокий голос і не змогла встояти.

Швабра поводилася сьогодні добре, за день жодній медсестрі не нагрубила і навіть поїла. Розпитала мене, як пройшла моя зустріч із чоловіком та замислилась.

Про всяк випадок я поцікавилася чи можна мені пожити у її квартирі, якщо я все-таки надумаю вигадати собі відрядження, не спитати не можна, бо сусіди потім донесуть і Тамара Павлівна порве мене, як Тузик грілку. Потрібно припиняти називати її Шваброю, а то ще ляпну колись прямо їй в обличчя.

На мій величезний подив, вона дозволила. Напевно, цього року зими не буде. Щоправда, кинула мені наостанок дивну фразу: «Вони не пробачають приниження… особливо, коли розуміють, що жінка виявилася сильнішою». Я так розумію, Швабра… тьху… Тамара чекає на день народження мого чоловіка, як якоїсь розв'язки захоплюючого блокбастера.

Сідаю в машину до Мирона і… тимчасово про все забуваю: про Швабру, чоловіка, про розлучення, яке вже маячить на горизонті. Поруч із цим хлопцем — я інша. Хочу посміхатися йому у відповідь і навіть кокетувати, не думаючи про різницю у віці. Нині це не важливо.

Швиденько переодягнувшись, мчу до нього. Одяг для спортзалу прихопила, ще йдучи з дому. Проста футболка та чорні лосини, але Мирон глянув на мене таким промовистим поглядом, що я миттєво відчула себе голою і почервоніла, як школярка.

— Щось не так? — Підійшовши ближче, заправляю неслухняне волосся за вуха.

— Чому ти так вирішила? — усміхається Мирон, дивлячись, як я задираю голову. У нас не тільки різниця у віці, а ще й у зрості, почуваюся Дюймовочкою поряд із ним. — Ір, ти хвилюєшся? Я помітив, що коли ти вмикаєш боягузку, ти починаєш прибирати волосся за вуха. Така кумедна.

— Рада, що тобі весело. Просто я жодного разу в житті не була у спортивному клубі. Зараз почну ганьбитися. Тому й нервуюся, — знизую плечима. Не буду ж я йому казати, що мене трусить саме через нього.

— Поряд зі мною ти точно не ганьбитимешся. Тож розслабся та отримуй задоволення. Під час тренувань, до речі, виробляються ті ж самі гормони, що й під час сексу, — заявляє мені з виглядом знавця.

— Дуже в цьому сумніваюся, — у цю обідню годину в залі не так багато людей, але буквально кожна дівчина з присутніх поглядає у бік Мирона. Не хлопець, а магніт для дівочих душ.

— А ось і неправильно. Ти не маєш сумніватися у словах свого тренера. Давай почнемо з розминки. Я показую — ти повторюєш.

   Начебто нічого складного, нахиляюся в бік, тягнуся рукою, але Мирон невдоволено хитає головою. Стає позаду мене, кладе свою широку гарячу долоню на низ мого живота і бере за руку, яку я продовжую піднімати вгору.

— Ірусю, таз не повинен рухатися. Лише верхній корпус. Давай нахилимося і потягнемося ручкою разом зі мною. Відчуваєш мої стегна? Вони не вихляють.

Ще й як відчуваю! Його долоню та стегна, близькість його сильного тіла, цю магнетичну харизму, запах його п'янкого дезодоранту, але при цьому я вже абсолютно нічого не кумекаю. Мозок у приємному ступорі. Серце набирає швидкість, коліна підкошуються. Тут хоч би на ногах встояти!

Буквально при кожній вправі я відчуваю на собі його руки. Навряд чи комусь іншому я б таке дозволила. З одного боку, Мирон ніби вчить мене виконувати рухи правильно, але з іншого боку, ці дотики приносять мені задоволення. І спробуй тепер посперечатися, що під час тренувань виробляються не такі ж самі гормони, як і під час сексу. Мені дійсно подобається відчувати його руки у себе на сідницях, стегнах, животі, плечах. Напевно, сьогодні це мені потрібно.

Під кінець тренування я захекалася і збудилася. Замість втоми — в тілі якась дивовижна легкість. Взагалі не згадую ні про чоловіка, ні про «сувенір», який він привіз. А думаю тільки про відчуття, які у мене виникають поруч із цим веселим, безтурботним та розкутим хлопцем. Мирону вдається мене смішити, навіть коли він мене м'яко критикує за мої незграбні рухи, за те, що відставляю дупу не в той бік або сачкую під час присідань. Як тренер він справді класний і це півторагодинне тренування пролетіло непомітно. Плюс до всього — у цьому спортзалі дуже приємна та затишна атмосфера.

Після душу, переодягнувшись, налітаю на нього одразу, щойно виходжу з жіночої роздягальні. Мирон теж змінив спортивну форму на джинси та світлу футболку, від нього пахне свіжістю, а волосся ще вологе. Виявляється, коли воно мокре — воно в нього в'ється русявими кучериками. Широкі мужні плечі лише підкреслюють його впевненість у собі, а зелені очі хочуть мені сказати, що він щось задумав. Мовчки бере мене за руку і веде за собою. Штовхає одну з дверей у коридорі, і як тільки ми з ним опиняємось усередині — зачиняється на замок.

— Це щось на зразок кабінету, тренерська, де ми іноді відпочиваємо або розбираємо план занять, — Мирон легко підхоплює мене, не зустрівши опору, і саджає на стіл, хоча під стіною стоїть доволі зручний на вигляд диван. Але ні, йому потрібно стояти до мене впритул, розсунувши мої коліна.

Потрібно було надіти джинси, так ні, мені захотілося одягнути сукню. Через зраду чоловіка у мене тепер підвищене бажання почуватися красивою, тому сукня кольору стиглої вишні, підперезана тоненьким чорним пояском, здалася мені гарною ідеєю. І ось тепер ця сукня непристойно задерлася майже до трусів, дражнячи Мирона оголеною шкірою ніг, яка миттєво вкрилася сиротами.