Розділ 6

Годинник на кухні цокає сьогодні надто голосно, відраховуючи секунди в цій напруженій важкій тиші. Завмерла і слухаю, змушуючи себе дихати за системою «квадрат», щоб зняти нервозність.

Сашко має повернутися з хвилини на хвилину. Якщо не надумає кинути мене саме сьогодні.

Адже вона на нього, напевно, тисне. Цікаво, коли він мене розлюбив? …Боже мій, це так не чесно…

Чую, як клацнув замок, як відчинилися вхідні двері.

— Кохана, я вдома! — вигукує Олександр бадьоро та весело. Та зараз ці слова мене б’ють наче батогом, лишаючи на серці пекучий слід. — Сонечко, ти де?

— Привіт, — визираю з кухні, але не біжу на зустріч, не висну на шиї, як раніше, припечатуючи дзвінкі поцілунки. — Здається, я підхопила застуду. Не хочу тебе заразити, — промовляю, відкашлявшись. У такої моєї поведінки повинна бути причина. Звідси й сумна посмішка та важке зітхання. Нехай думає, що я хвора.

— Бідолашна моя. Ірусь, я страшенно за тобою скучив. Температуру міряла? — Господи, невже можна ось так вдавати або він дійсно переживає за мене. — У нас є ліки, в аптеку не треба зганяти? Лимони? — І голос такий дбайливий і погляд люблячий. Ще трохи і я почну себе переконувати, що тоді в лікарні я помилилася, просто якийсь чоловік був дуже схожий на мого Сашка. У такій самій фірмовій футболці, бо має теж друзів в Італії, які йому її презентували.

— Не треба, не переймайся, у нас все є. …Як пройшло твоє відрядження? — намагаюся, щоби мій голос звучав рівно, але це складно... пекельно складно.

— Та як завжди, роботи по горло і нудьга смертна, — посміхаючись, підходить до мене і згрібає в оберемок щоб обійняти. — Я не боюся заразитись. Зараза до зарази не липне, ти ж знаєш. Іруська моя, — цілує у скроню, заривається обличчям у моє волосся. — Рідна, ти тремтиш. Давай бігом у ліжко, тобі треба відлежатися. Подзвоню твоїм батькам, скажу, що ми сьогодні не приїдемо. Все одно наступної неділі побачимося на святкуванні мого ювілею.

  Так, я тремчу. Тому що спантеличена, розгублена і розчавлена одночасно. Кожен його дотик робить мені боляче, викликаючи відразу. Сашко поводить себе так, ніби в нашому житті нічого не відбувається, немов його вагітна коханка — найзакономірніше та найприродніше, що трапляється з подружньою парою. Ну, подумаєш, з'явився додатковий бонус. Адже діти — це завжди радість. Адже це суперово, коли чоловік може любити відразу двох, а може й трьох. Бувають і такі екземпляри. Чим більше любові – тим краще. Любов врятує світ, як кажуть. Ось вони й… рятують.

— Саш... ти мене кохаєш? — трохи відсторонююся від нього і з якимось невідомим мені раніше мазохізмом заглядаю в його блакитні очі. Колись я мріяла, щоб у моїх дітей були такі ж яскраво-блакитні очі, обрамлені довгими чорними віями.

— Звичайно кохаю! Що за питання! Забирайся під ковдру. Зараз поставлю чайник. Потрібно пити якомога більше, — моє серце більше радісно не підстрибує після його «кохаю». Воно судомно стиснулося у тяжкому очікуванні кінця наших стосунків.

Не розумію, чому він не починає мене «готувати»? Наприклад, він мав би повернутися пізно чи закотити скандал через невимиті чашки? Він вже має посилено шукати причину, негатив, за який можна зачепитися, щоб виправдати наш розрив. Це дивно.

Скоріше б подзвонила Лада і дала мені хоч щось, що прояснить ситуацію, що підживить мою злість, бо саме злість зараз додає мені стійкості. А ось його фальшиве кохання, навпаки, цю стійкість забирає. Не хочу його бачити. Хоч самій вигадуй собі відрядження. …До речі, а це ідея. Квартира Швабри порожня, ключі в мене є. Шкода, що я не вмію так невимушено брехати, як він.

— А якщо кохаєш тоді не лякай по телефону моїх батьків. Мама знову почне голосити про мій низький імунітет і доводити, що треба пити соду. Краще поїдь до них з гостинцями, вони будуть раді. Я все одно зараз завалюся спати і проваляюся до вечора, — видаю безбарвним голосом, розтираючи лоба аби тільки не дивитися на нього. Збоку має здатися, що через «застуду» мене плющить, тому я млява, знесилена й нещасна. Це справді так, але не через застуду. Тож вдається зіграти правдоподібно. Просто на душі хріново і ця недуга, на жаль, чаєм з лимоном не лікується.

— Гаразд, поїду, заспокою. А ти обіцяй мені посилено лікуватися. Увечері повернуся, перевірю. Куплю тобі на зворотному шляху щось смачненьке. Все буде добре, Ірусю, — підморгує мені, довелося на нього поглянути, аби переконатися, що вхідні двері за ним щільно зачинилися.

Сашко любить їздити до моїх батьків, бо вони співають йому дифірамби, тішачи його самолюбство. Моя свекруха, яка вважає себе елітою, тільки тому моїх батьків і терпить. Вона обожнює лестощі. Сподіваюся, завтра я так само випру її синочка у гості вже до неї, щоб пережити ще й неділю. Спати я, звичайно, не збираюся. Лише десята ранку. Мені треба бігти до Швабри. Але спочатку розберу сумку мого… ненаглядного, яку він кинув у коридорі. Знову відчуваю гіркоту злості. Дружина для цього ж і існує, щоб прибирати, готувати, завантажувати брудну білизну в пралку та створювати затишок у квартирі, в якій ми минулого року зробили шикарний ремонт. «Тому що я можу собі це дозволити», Сашко теж любить повторювати цю фразу, його мати прищепила її йому з дитинства. Щоправда, він ще додає: «Мені головне, щоб тобі було комфортно», наче він усе це робить для мене. Їздить на крутезній машині, купує дорогі речі і мріє придбати яхту. …Також, мабуть, для мене. Він ніколи не наполягав, щоб я працювала, як і не наполягав, щоб я сміливо витрачала його гроші. Мою скромність та невибагливість він завжди вважав милим заскоком. Це ж треба, дружина не вимагає брюликів, норкову шубу та власну автівку! Яка кумедна дружина, ха-ха! Такі дивні у Ірочки примхи, які треба з радістю задовольняти. Для мене всі ці матеріальні блага були справді не важливими. Мені просто хотілося бути щасливою, коханою і до одуру хотілося мати дитину. 

Раніше я не звертала уваги на жодні «дзвіночки», бо сліпо вірила. А сьогодні, розбираючи його речі, я як маніячка-збоченка перенюхала всі його сорочки та футболки, намагаючись вловити запах жіночих парфумів. Витрушую все на підлогу і останніми падають… жіночі мереживні трусики. Явно не мої. Остовпіло застигаю, але вже від того, що мене шокує недбалість мого чоловіка чистюлі та педанта. Навіщо він узяв із собою її трусики? Розраховував, що я їх знайду і влаштую скандал? Чи їх засунула коханка, яка втрачає терпіння, сподіваючись таким чином прискорити «процес»?