Розділ 2

Мирон ніби охоронець-здоровань іде слідом за мною. У свої двадцять чотири вимахав під два метри, з моїми метр шістдесят — відчутна різниця. І плечі такі широченні, мабуть, моїми руцями не охопити. Гарний хлопець, не зрозумію навіщо йому зі мною няньчитися. Невже я така жалюгідна як те мокре кошеня?

Нишпорю по кишенях, шукаю куди поклала список. Виявляється, я встигла засунути його в сумочку. І тільки коли беру цей аркуш паперу — помічаю, як тремтять мої руки.

— Привіт, красуне. Нам, будь ласка, ось ці ліки. В такій самій кількості, як тут написано, — вихопивши список у мене з рук, Мирон віддає їх у віконце аптекарці, не забувши мило їй посміхнутися. — Ір, може хочеш водички? — кидає на мене чіпкий погляд. Самовпевнений, сповнений рішучості та спокійної сили. Відчуваючи його енергетику, хочеться гордо розгорнути плечі та відчути себе Жінкою. Саме так. Тільки зараз розумію, як давно я цього не відчувала. З моїм Сашком я втратила це відчуття і навіть не збагну коли. Мотнувши головою, відмовляючись від води, простягаю картку Тамари Павлівни, щоби розплатитися на касі за ліки. Але Мирон все одно попросив порахувати й пів літрову пляшечку мінералки. Все-таки зробив по-своєму. Страшне який впертий.

— Показуй дорогу, — простягає мені воду, бере пакет і киває на вихід. А я не в тому настрої, щоб сперечатися, тому слухняно піднімаюсь на третій поверх, де ми віддаємо ліки медсестрі, і вона повідомляє мені, що стан хворої — стабільний, але потрібна присутність когось із родичів. Ось тільки родичів у нашої Швабри немає, відвідувати та піклуватися про неї теж нема кому. Ходили чутки, що у неї є племінник, живе десь у далекій Австралії, але навряд чи той горить бажанням оточити рідну тітку теплом та любов'ю. Отже виходить, що в неї є лише кішка і… я, як не дивно.

— Мироне, тобі не обов'язково ходити за мною слідом. Не марнуй свого часу. Я в порядку і дуже тобі вдячна. Нині подібна чуйність та увага — велика рідкість, тому я вражена, але затримувати тебе не чесно з мого боку, — мені правда ніяково. Хоч і трішки приємно… бо хоч комусь є до мене діло.

— В парку ти щось бурмотіла про голодну кішку. Так розумію, тваринка цієї тітоньки? Можу скласти компанію. Я вмію ладнати з кішечками, — чим довше він зі мною — тим дивніша для мене ця ситуація. Так, мені вже не хочеться здохнути через зраду чоловіка, можна сказати, що я опанувала свої емоції завдяки цьому хлопцеві, але хіба таку підвищену увагу можна вважати нормальною?

— Можливо, моє питання здасться тобі грубим. Мироне, скажи відверто, тобі подобається втішати нещасних кинутих матусь? Безкоштовний секс і таке інше? — Зупиняюся, різко обертаючись до нього.

— Ну, по-перше, в матусі ти мені не годишся, у нас різниця лише десять років. Якщо ти думаєш, що ти тітка — це твоя помилка. А по-друге, подивися на мене уважно і скажи, схожий я на хлопця, який страждає від нестачі сексу в своєму житті? — Тут він правий, а я виглядаю дурепою. У такого гарного хлопця, мабуть, нема відбою від дівчат.

— Ір, ти можеш мені не вірити, але така вже я людина. Коли я закінчував курси професійних фітнес-тренерів, ми проходили підготовку з першої медичної допомоги. Нас навіть пологи вчили приймати. У мене й сертифікат є. А також з нами кілька місяців займався психолог, бо наша робота пов'язана з людьми. Тож я не тільки знаю, як накачати гарні сідниці, я ще й зобов'язаний знати, як фізичні навантаження позначаються на психіці, бо до нас іноді такі шизики ходять, хай бог милує. Але суть не в цьому, хочу сказати, що вмію відчувати людей і, дивлячись на тебе, я точно знаю — тобі погано. Тебе не можна лишати саму. Повір, з хіттю це ніяк не пов'язано. Хоча ти сексі. …Так складно прийняти чиюсь допомогу? — дідько, в нього така потужна харизма, поруч із ним мені так добре, що я починаю заздрити його близьким.

— Складно, — відповідаю чесно.

— Називай адресу. Сьогодні я вихідний і свій вільний час можу витрачати як хочу. Якщо ти трохи розслабишся і відволічешся від своїх думок на задньому фоні — ти зрозумієш, що я дуже цікавий співрозмовник.

— О, це я вже зрозуміла. Мабуть, у минулому житті ти був собакою поводирем.

— Це помста за кинуте мокре кошеня? Прийняв, — коли Мирон усміхається, у нього на щоках стають помітними ямочки, які надають йому ще більшої сексуальності.

Мені потрібно щось робити, чимось себе зайняти, щоб не збожеволіти до повернення мого чоловіка. Постійно пригнічую в собі бажання взяти і набрати його, щоб послухати, що він мені збреше про своє відрядження, але присутність Мирона рятує мене від необачних вчинків. Тому я знову сідаю до його машини і ми їдемо до спального району міста на квартиру Тамари Павлівни. У мене її ключі, я знаю адресу, але жодного разу не бувала у неї в гостях. Ніхто з наших не був, бо Швабру всі недолюблюють, а вона з її складним характером встигла всім добряче допекти.

Я все поглядаю на Мирона і не вірю, що це відбувається зі мною. Здавалося б, день почався як завжди, а потім настав апокаліпсис особистого масштабу, мій звичний світ рухнув і… з'явився цей хлопець, наче соломинка для потопаючого.

— Кохаєш його? — Застає мене зненацька своїм питанням.

От тільки я вже не знаю, що відчуваю. У мене досі перед очима стоїть картина, як мій чоловік гладить живіт цієї дівчини, яка явно носить його дитину, і я не знаю, як називається ця порожнеча, що зараз в мені гуде.

— З мого кохання здерли шкуру живцем. Те, що я відчуваю, коханням точно не назвеш, це якийсь його темний бік. …А у тебе є дівчина? — намагаюся перевести тему, бо не налаштована розбирати разом із ним уламки мого особистого життя.

— Постійної немає. Вважаю за краще заводити короткі інтрижки, особливо не прив'язуючись. Я за двіж, драйв, яскраві враження і такий самий яскравий секс. І дівчата, з якими я розважаюсь, такого ж віросповідання. Тому що наше покоління на коханні не зациклюється. Точніше, воно у нас інше… вільне. Не можна бути настільки залежним від цього почуття, вигадувати очікування, які одного разу починають не відповідати дійсності і роблять тобі боляче.