46

Я проводжаю Леона і зачиняю за ним двері.

Він занепокоєний тим, що потрібно мене залишити сам на сам із тим, що він на мене вивалив, але мені так навіть краще.

Запевняю його, що зі мною точно нічого не трапиться і він може не переживати за мене.

Щойно залишаюся одна у квартирі, знесилено сповзаю по стіні і сідаю просто в коридорі.

У мені настільки багато емоцій, що я навіть не можу їх усі ідентифікувати.

Вони звалюються на мене таким потужним потоком, що голова йде обертом.

Мені хочеться розплакатися, щоб хоч якось дати вихід цим поглинаючим емоціям. 

Моє тіло відчуває важкість і втому від емоційної напруги. Усі ці довгі місяці, коли я стримувала себе, коли прикривала очі на неприємні події, все це раптово вирвалося назовні. Я більше не можу приховувати свій біль і страх, який відчуваю щодня від жорстокості та несправедливості.

Моє серце стукає сильно, немов намагаючись вибитися з грудей. Я придушую сльози, не бажаючи слабшати перед цими емоціями. Вони, як вир, затягують мене все глибше, обертаючись навколо кожної клітинки мого тіла. Я відчуваю, що втрачаю себе, опиняючись зануреною в цей потік емоцій, який настільки жорстоко охоплює мене.

Я задихаюся і безуспішно намагаюся знову взяти контроль над своїм диханням. Але це сили мимоволі перетворюються на ридання, які розриваються з глибини моєї душі. Я усвідомлюю, що мені необхідно дати вихід цим емоціям, дозволити їм вирватися назовні, щоб хоч на мить позбутися їхнього гнітючого тиску.

Сльози течуть по моїх щоках, змішуючись із болісними емоціями. У міру того, як сльози течуть дедалі сильніше, я починаю відчувати деяку розраду. Мій біль починає притуплятися, і я повільно починаю приходити до тями. У цьому коридорі, в якому я сиджу на колінах, занадто самотньо. Тут я борюся з тими, хто намагається мене зламати, і рішуче відмовляюся здаватися. Уся ця гама емоцій, які мене охоплюють, нагадує мені, що я є тією, хто може вижити і боротися, незважаючи на всі перепони, які мені належить подолати.

Незважаючи на всіх людей, які так завзято хочуть мене зламати.

 Я піднімаюся з підлоги і йду до своєї кімнати, намагаючись зібратися з думками. Поглянувши на себе в дзеркало, я бачу змучене обличчя і розумію, що потрібно знайти сили всередині себе, щоб продовжити боротися. Цей момент слабкості не означає, що я здалася, це всього лише відступ, щоб знайти нову енергію і стати сильнішою.

Мені страшно і сумно від усвідомлення безвиході ситуації, але водночас у мені прокидається рішучість. Я не можу просто так змиритися з тим, що мене намагаються зломити. Я відчуваю вогонь усередині себе, який говорить мені, що я можу подолати всі труднощі і досягти своїх цілей, незважаючи на перешкоди.

У цій тиші своєї кімнати я знаходжу час для саморефлексії й усвідомлюю, що навіть найважчі моменти можуть бути джерелом сили і зростання. Можливо, я не зможу повністю змінити навколишнє оточення, але я можу контролювати свою реакцію на нього. Саме це дасть мені сили продовжувати і боротися.

Я починаю усвідомлювати, що ці муки і страждання роблять мене сильнішою і вчать цінувати маленькі радощі життя. У цей момент я рішуче вирішую не дозволяти нікому і нічому перетворити мене на жертву. Я відмовляюся бути зломленою, я буду виживати і долати будь-які випробування.

Я відчиняю вікно і вдихаю свіже крижане повітря, відчуваю, як воно заповнює мене силою.

Саме в цю мить телефон лунає новим вхідним повідомленням.