Моє дихання завмирає в грудях, відчуваючи неминучу небезпеку, що наближається. Очі Леона раптово наповнюються рішучістю, і я бачу, як його думки замкнулися навколо захисту й оборони. Немиров, судячи з його виразу, має намір зустріти цю рішучість грубістю і насильством.
Мене охоплює неймовірна тривога. Я відразу ж усвідомлюю, що опинилася втягнутою в щось набагато небезпечніше, ніж припускала. У ці миті я відчуваю, що мій розум і серце борються один з одним. Серце кличе мене підтримати Леона, вірити йому і стояти поруч, незважаючи на всі труднощі. Розум же вселяє мені зберігати обережність і берегти себе від можливих небезпек. Їх і так достатньо в моєму житті.
Впритул намагаючись не показати свого страху, я дивлюся на Немирова. Його грізні слова наповнюють повітря неприємною напруженістю. Я відчуваю, як адреналін починає наливатися в мої жили, готуючи тіло до того, щоб розбороняти цих двох. Але я не знаю, що робити. Ніколи раніше не опинялася в подібній ситуації, і ця невизначеність уже давно почала підточувати мою рішучість.
Між Леоном і Немировим явно давно пробігла чорна кішка. Я розумію, що це не моя війна, але я змушена бути частиною конфлікту, що неминуче розростається. Можливо, я зможу вирішити ситуацію, але мені потрібно бути обережною, щоб не завдати шкоди жодному з них. А тим більше собі.
Я не бажаю стати причиною ще більшого розбрату.
Дивлячись на Леона, я розумію, що він приготований до бійки.
— Він пожартував, — наважуюся брати все у свої руки й різко підскакую до Давида, обіймаючи його руку. — Жарт просто невдалий. Тобі слід надалі слідкувати за язиком, Леон, — додаю навздогін, перш ніж потягнути Немирова в бік виходу. — Ну пішли ж. Я хочу встигнути газовану воду купити, горло дере.
Воно й справді дерло від того, що спочатку пересохло, а потім слова й зовсім встали в ньому грудкою.
Я навіть не озираюся. Лише шалено тішуся з того, що Давид прислухається до мене і ми виходимо зі злощасного кабінету математики.
Я б нізащо не хотіла подивитися в очі Леона після перекинутих мною слів. Чомусь мені здається, що вони його зачепили.
А може, просто придумую собі те, чого немає.
У будь-якому разі, зараз я обираю себе.
Я сама попросила Давида про допомогу і маю зберігати й підтримувати видимість наших стосунків. Навіть на очах у хлопця, в якого закохана.
Ну от не міг хіба він активізуватися на кілька тижнів раніше? Або навпаки трохи пізніше, коли все вляжеться і допомога Немирова мені вже буде не потрібна.
— Розповідай, — раптово Давид перериває гнітючу тишу.
Я бачу, що він, як і раніше, напружений. Щонайменше тому, що він бере мене за руку і його долоня стискає мою міцніше, ніж уранці.
— Що я маю розповісти? — плескаю віями, роблячи вигляд, що нічого не розумію.
—Що тебе пов'язує з цим придурком? — хмуриться Немиров. — Чому він говорить із тобою так, ніби ти його?
— З боку може здатися, що ти ревнуєш, — посміхаюся, але одразу ж знову стаю серйозною, бо від Давида випромінює по-справжньому гнітюча атмосфера. — Він зовсім не придурок, — зривається з губ, і я відчуваю, що плечі Немирова напружуються.
— Захищаєш його? — хмикнувши, він запитально піднімає брову.
— Зовсім ні, — заперечно хитаю головою. — Ми знайомі з підготовчої групи. Особливо ніколи не спілкувалися. З чого я маю говорити про нього щось погане? Ну, почуття гумору не дуже в людини. Що тут страшного? — намагаюся бути переконливою.
Не вистачало ще, щоб Давид потягнувся назад і влаштував бійку просто в школі.
Тоді його точно відсторонять і я залишуся сам на сам зі своїми проблемами і жорстким булінгом. Знову.
— Ти не знаєш, що він за людина, Дарино, — сухо констатує Давид. — Та й тобі варто бути акуратною абсолютно з усіма. Ти не знаєш, хто може виявитися твоїм справжнім ворогом.
Подумки думаю про те, що це точно не Леон. Але Немирову не кажу, щоб спокійно закінчити цю тему зовсім.
— Навіть із тобою бути акуратнішим? — усміхнувшись, запитую я.
— Пізно, — якось загадково вимовляє він і тягнеться рукою до мого волосся, акуратно заправляючи його за вухо.
Чи то від переляку, чи то від хвилювання, серце аж тремтить у грудях у цю мить.
#71 в Молодіжна проза
#10 в Підліткова проза
#695 в Любовні романи
дуже емоційно, дуже сильні почуття, від ненависті до кохання і навпаки
Відредаговано: 05.05.2024