12

Коли Давид відсторонюється, я йду в кабінет.

На подив, однокласники, які зайшли слідом, нічого не вигукують мені в спину.

Тільки ось обстановка все одно гнітюча.

Ті, хто був присутній у коридорі, починають перешіптуватися з тими, хто вже в той момент перебував у кабінеті.

Звичайно ж, тут і гадати не потрібно, що на порядку денному сьогоднішнього дня мій зв'язок із Немировим.

Роблю велику ставку на те, що до наступного уроку про це знатиме вже вся школа. 

Злата заходить до кабінету рівно з дзвінком, що пролунав. Запізнилася.

Здається, вона навіть писала про це, але я впустила цей момент з уваги.

Судячи з посмішки на її губах, новини до неї ще не дійшли. 

Принаймні, один урок у мене є, щоб позбутися непотрібних розпитувань. 

Ми сидимо окремо, бо нас постійно розсаджують за розмови.

Але коли урок починається, то я одразу вловлюю, що Златі на вухо щось шепоче наша однокласниця.

Вона різко округляє очі і кидає на мене погляд, сповнений нерозуміння і запитань.

Лише заперечно хитнувши головою, вона більше не слухає однокласницю, і повертає увагу вчителю, який пояснює нову тему. 

Але я не можу не звернути уваги на те, як нервово вона смикає ковпачок на ручці.

Тепер розпитувань точно не уникнути. 

І що можна придумати? 

Учора вона сама врятувала мене від Немирова і попросила до нього не наближатися, за що я була їй вдячна. А сьогодні... Поставити її перед фактом, що ми тепер пара?

Може, розповісти всю правду?

Але до цього я не готова зовсім.

Я продовжую їй довіряти і зовсім не хочу зраджувати нашу дружбу, яка триває роками, але...

Чортове але, яке так і кричить про те, що щось у її поведінці не так. 

Не в'яжеться і пазл не вміщається в загальну картинку.

Саме тому вирішую, що правду їй точно не варто розкривати.

Можливо, коли-небудь, коли буду впевнена в ній на всі сто відсотків.

Але зараз навіть перед нею потрібно грати роль дівчини, до нестями закоханої у свого хлопця. 

Шепіт не припиняється, але я перестаю звертати на нього увагу.

Намагаюся вигадати щось, що допоможе мені переконати Злату в щирості моїх почуттів, щоб вона не почала нічого підозрювати.

Якщо хтось запідозрить, що наші стосунки фальшивка, на мене обрушитися ще більший потік булінгу і негативу, ніж раніше. 

Судячи з усього, доведеться брехати по великому. Сказати, що між нами давно щось відбувається? 

Чи зможе вона в таке повірити, якщо я ніколи й слова не говорила їй про Давида?

Я стискаю кулаки, борючись із тривогою, яка невідступно охоплює тіло. Думки плутаються в голові, і я не можу знайти вихід із цієї ситуації. Усі мої дії, усі мої слова мають бути бездоганними, щоб Злата не запідозрила нічого підозрілого. Я не хочу, щоб наша дружба впала через цю брехню, але я розумію, що не можу дозволити собі бути щирою зараз. Переляк перед наслідками змушує мене губити стосунки, які насправді й без того почали поступово згасати.

Посмішка на моїх губах стає дедалі ширше і більш штучною.

Мене охоплює почуття провини, але я не можу дозволити йому оволодіти мною. Я маю діяти, ніби все гаразд. Давид іде на жертви через мене, отже, і я повинна.

Злата продовжує напружено слухати вчителя, я бачу, як вона дедалі глибше й глибше занурюється в думки. 

Мої очі ковзають кабінетом, щойно дзвенить дзвінок, але все, що я бачу, - однокласників, які швидко збираються на перерву. Вони не підозрюють, що моя дружба зі Златою перебуває на межі руйнування. Я молюся, щоб вона не почала ставити запитань зараз.

Але з кожною хвилиною, з кожним її здивованим поглядом, я дедалі більше усвідомлюю, що мої дії матимуть наслідки. Але я не готова дозволити їй дізнатися правду. Не зараз. Мені потрібен час, щоб розібратися в усьому.

Розумію, що так буде краще, тож збираю сумку і прямую на вихід із кабінету.

— Стій, — її голос гальмує мене. — Хіба ти нічого не хочеш мені сказати?

Напруга повисає в кабінеті, в якому залишилися тільки ми вдвох і вчитель.

Нерозумно було сподіватися, що вона мене не зупинить і я зможу відтягнути цей момент хоча б до кінця навчального дня.