11.3 розділ

І він прямо накинувся на її рота. Потягнувши з-під неї футболку, Сашко зняв її повністю.

Запустивши пальці у його волосся, дівчина вигнулась назустріч теплим і ніжним долоням.

П'яні від поцілунків, збуджені від ласк рук, вони не усвідомили, що вже лежать поруч. Почуття переповнювали, хвилювали, вирували десь унизу живота...

Клацання дверей, що відкриваються, пролунало протверезляюче. Різко відсторонившись один від одного, закохана пара сіла, намагаючись відновити дихання.

- Ти ж казав, удома нікого немає?

- Так і було. Уявлення не маю, кого це принесло.

- Левицький, ти мене підставив!

- Тихо! Може, все обійдеться.

- Де футболка?

Піднявши з підлоги, Саня допоміг надягти її знову.

- Санчо, ти вдома? – почувся чоловічий голос.

- Йосип на кобилі, це брат.

- Так вийди до нього, дізнайся що треба - швидше піде.

- Будеш тут?

- Так.

- Постараюсь недовго.

- Чого тобі? – потис руку і одразу перейшов до справи Левицький-молодший.

- Я за светром, що минулого разу залишив.

- Зараз винесу. Чекай тут.

- Добре, - здивовано погодився брат.

- А чому така таємничість? Скарб ховаєш у кімнаті? - запитав молодий чоловік, забираючи светр.

- Так. Все, йди!

- Стривай! Ти коли будеш на роботі, хотів машину пригнати. Подивишся?

- Ще не знаю. На зв'язку. Бувай.

- Після цього так і хочеться відштовхнути тебе і заглянути в кімнату.

- Іди вже! - підштовхуючи в плече, Олександр направляв його в коридор.

- О, у мами нові чоботи? Відколи це вона високі підбори полюбила?

- У неї й спитаєш.

- Неодмінно. Бувай, братику, - і вже зачиняючи двері, порадив: - Не забувай про засоби захисту!

Усміхнувшись на витівку старшого, але не подорослівшого в жартах, брата, він пішов у спальню.

- Знаєш, я, мабуть, піду вже.

- Чому?

- Для першого разу достатньо.

- Ти це про що? – усміхнувся хлопець.

- Ти все розумієш не так. Мені вчора лише дозволили вийти надвір. Не хочу нариватися на неприємності. Я ще планую цими днями на тренування вийти.

- Що ти вирішила з танцем, до речі? Ризикнеш танцювати із зав'язаними очима?

- А що ти про це думаєш?

- Я тобі не порадник: не на тій хвилі. Але ти дивися, якщо впевнена у партнері, чому б і не ризикнути? Думаю, це справить належний ефект.

- У тому й справа, що в Стасику я не сумніваюся! Боюся, що я можу все зіпсувати.

- У вас ще є час, приділіть цьому танцю більше уваги.

- Напевно, так і буде. Боротимемося за перемогу.

- Впевнений, у тебе все вийде.

- Дякую, - ставши навшпиньки, вона поцілувала хлопця в губи. - Я за кофтою, а ти фен шукай.

Знявши майже суху річ, Сашка не втрималася і визирнула у вікно. І вона відчула на собі погляд таких самих очей, як і у Сашка. Молодий чоловік підійшов до машини і вже відчинив двері, але розвернувся, щоб подивитись саме на цей балкон.

Різко відштовхнувшись від вікна, вона увійшла до кімнати.

- Що таке? – помітивши зляканий погляд, спитав Левицький.

- Здається, я щойно себе здала.

- Що ти маєш на увазі?

- Я хотіла подивитися вниз, а в цей момент на балкон дивився якийсь молодий чоловік з очима, як у тебе.

- Синя вітровка? Сріблястий мерс?

- Ага.

- Що ж, ти права, це Микита.

- І що тепер?

- Ти зобов'язана взяти мене в чоловіки, - намагався не розсміятися хлопець.

- Я ж серйозно! - стукнувши кулачком по його передпліччю, вкотре переконалася в чоловічій силі.

- Ну, а що тепер? Нічого страшного: рано чи пізно всі дізнаються про нас, то яка різниця – хто коли?

- Але не в тебе вдома на першому побаченні!

- Заспокойся, все гаразд. Він ще у квартирі зрозумів, що ти тут – взуття у коридорі побачив.

- Трясця, точно. Будь ласка, пообіцяй, що йому поясниш, як усе було.

- По-перше, це не його справа, по-друге, він уже й забув про все.

- Пообіцяй!

- Добре, добре, обіцяю.

Наступні кілька хвилин Сашка сушила одяг. А хлопець стояв ззаду, обійнявши за талію і покриваючи поцілунками шию, плече, покусуючи вушко.