23

Його очі потемніли, брови зійшлися, щелепа стиснулася. Він здався… зраненим. І водночас небезпечним. І Сейдж знову злякалася його так, як тієї миті, коли збагнула, що його меч над її головою.

Він схопив її за зап’ястя не боляче, але міцно. Одним рухом повалив її на спину. Вона впала на м’який килим, розпластавшись під принцом з коротким зляканим зойком. Його тіло накрило її. Коліно між її ніг, руки по обидва боки від її голови, волосся падає вперед, закриваючи їх обох від світу. 

Принц вп’явся в її губи, ніби роки голоду вирвалися назовні одним поцілунком. Його вуста були гарячі, наполегливі, майже болісні. Язик ковзнув по її нижній губі, вимагаючи чи то благаючи… проникаючи. 

…і Сейдж запищала в його рот. Її руки мимоволі вчепилися в його плечі, відштовхуючи.

– Та припиніть ви мене цілувати!

– Звучиш такою вірною. Ти заміжня там. Але що це означає… тут? – перепитав він. – Тут ти самотня. 

– А раптом я ще маю шанс повернутися в своє минуле життя? Я ж досі бачу, що там відбувається… І коли повернуся… я не хочу дивитися в дзеркало й ненавидіти себе.

– За що ненавидіти? 

– За зраду. Хіба у вас тут не заведено, що одна людина належить лиш одній людині, кохає лиш одного? 

– Заведено, – він посміявся. – Але кохати когось одного – так не прийнято, це наче хвороба, слабкість. І раптом двоє все-таки втратили голови… тут з цього не роблять видовище для чужих, я ж казав. 

– А що роблять? – спробувала його відволікти від себе. 

– Будують свій храм, для двох. З міцного каменю, – сказав він повільно. – Бо камінь не зраджує, не руйнується, стоїть вічно. Але серце… якщо серце слабке, воно може вмістити багатьох, і це вже називається союзами… а храми для союзів не потрібні. 

– Храм для двох? – Сейдж закліпала. – А це, по-вашому, не публічний прояв? Це значно помпезніше і гучніше, ніж просто свято й весілля…

– Звісно ж не публічний прояв, адже храм таємний – лише для двох, і кохаються вони там, не запрошуючи гостей, як у вас, – посміявся. 

– Оу, та ніхто ж не кохається на весіллі, припиніть! – Сейдж відчула, як гаряче стало щокам. – А ви, принце, очевидно обираєте союзи з багатьма? 

– Кажуть: якщо ти любиш одного так сильно, що не бачиш інших, то ти хворий. Треба лікувати. Брати інших, поки хвороба не пройде, доки не знайдуться вигідні союзи.

Сейдж відчула, як горло стиснулося. Говорити з ним про кохання було так само дивно, як пояснювати незрячому колір океанів. Він дивився на неї з такою спокійною байдужістю, ніби вірність для нього це щось чуже.

– Ваш світ… брудний, – Сейдж скривилася. – Я хочу назад до свого світу, де є справжнє кохання і де любиш одного.

– Може, мій світ для тебе поганий. Але я – ні.

– Не хочу вірити, що ви не хотіли б мати лише одну, яка буде кохати тільки вас і більше нікого. 

– Обраницям королів не можна кохати нікого іншого. 

Хто б сумнівався… 

– У вас і вибору немає, ви нікого не торкалися. 

Сейдж не змогла стримати огиду, яка точно відобразилася на її обличчі. Принц кілька секунд дивився в її очі, явно не задоволений, що викликає у когось погану емоцію, а не захват. 

– Колись, коли я був маленький, я випадково знайшов чужий храм. Один єдиний раз у житті зустрічав таке. Він здавався убогим, але… доволі затишним. І чомусь ніхто ніколи до нього не навідувався. Пізніше я вивідав, що пара вельмож, яка його збудувала, загинула на полюванні. 

– І невже це не вразило вас? І не захотілося справжньої любові?

– Вразило. Саме тому ми зараз тут. Єдина жінка, яка не впала замертво від мого дотику, зараз тут. 

Сейдж мимовільно озирнулася довкола. 

– Ви привели мене в чужий любовний храм?!..

– Так. Це важливо? Де ж мені ще тебе сховати від усіх? Палац стрімко розбудовувався, дійшов аж до цього храму впритул. Сюди точно ніхто не загляне. І зовні тебе ніхто не побачить – для чужих очей і гостей це досі руїни. І ми будемо лиш удвох в цьому храмі.

Ти диви, що надумав! Ох, теж мені храм… кімнатка з ліжком посередині!

О небеса, цей чоловік – жахливий. Він порушує святість усього, у що вона вірила.