15

Розділ 15.

Навіть незважаючи на те, що я проспала лише шість годин, встаю в бадьорому стані. На сніданок чай з оладками та ніякої кави! Звичка пити цю бурду непомітно для мене випарувалася, починаючи з сьогодення. Приблизно через годину після підйому надходить повідомлення від мого тепер уже хлопця: «Доброго ранку, мила. Сподіваюся, ти виспалася, бо за дві години я забираю тебе на чергове побачення. Не приймаю відмов. Цілую, моя». Перечитавши повідомлення майже двадцять разів, стільки ж разів мило посміхаюся.

          Час іде так повільно, що навіть не знаю, куди себе подіти. І начебто зібралася вже, і в порядок себе привела, але все одно нема чим зайнятися. У квартирі зовсім чисто, посуду брудного не спостерігається, речей розкиданих начебто теж. Плюхнувшись від неробства на диван, вмикаю телевізор і починаю швидко клацати каналами. Тут новини, там реклама взагалі, тут фільм якийсь чорно-білий. Часу пів години ще, вирішую збігати до найближчого магазину за чимось таким смачненьким, наприклад, тортиком. Вибравши найкрасивіший, поспішаю додому і кілька разів спотикаюся об бордюр, розглядаючи свій йогуртовий десерт. Вже мрію скуштувати його на смак. Але, мабуть, моїм планам не дано здійснитися, бо біля під'їзду вже стоїть іномарка бойфренда. Мило повідомивши мені, що торт я можу з'їсти будь-коли, просить занести його у квартиру, взяти все, що мені потрібно, і вийти назад до нього. Вже збираюся трохи поскандалити з приводу того, що він командує мною, але тут він мене ніжно цілує, чим одразу утихомирює мій запал. Швидко збігавши до себе додому, повертаюся назад і сідаю на пасажирське місце попереду, відчуваючи, як ударяє свіжий запах троянд.

— Це ароматизатор у тебе такий, чи що? — здивовано цікавлюся, на що він, заводячи машину, посміхається.

— Ні, Лізо, подивися назад, там дещо лежить для тебе.

Повертаюся всім корпусом і мало не падаю в сидячому положенні. На задньому сидінні лежить величезний букет троянд. Ніколи в житті мені не дарували таких букетів, та він у рази три, а то й у чотири більше звичайного.

— Витягти я не міг, боявся все поламати. Бачиш пелюстки навколо, букет був більший, але поки я його намагався засунути на заднє сидіння, більша частина бутонів зламалася, довелося прибрати їх, — пояснює спокійним тоном.

— Германе!.. — кидаюся йому на шию і жадібно покриваю обличчя дрібними поцілунками.

— Сонце, — сміється, — це цілком нормально дарувати дівчині квіти. Особливо тієї, що мені подобається.

А я все цілую і цілую його, спочатку через квіти, потім просто мені сподобалося торкатися губами його м'якої шкіри, що пахне неймовірно смачним запахом. На світлофорі, коли ми зупиняємось, він притягує мене до себе і дарує довгий і глибокий поцілунок, від чого я знову гублюсь у всесвіті. Але навіть казки повинні мати кінець, тому ми важко, але все-таки відриваємося одне від одного. Він везе мене на друге, наше з ним спільне побачення. Всю дорогу ніжно стискає мою руку, від чого просто тану.

          Який він все ж таки чудовий хлопець, ну просто мрія моя, ідеал. Нехай він бабій, ловелас, але зараз він зі мною поряд, тут і зараз. А мені більшого не треба. За своїми мріями та роздумами не помічаю, як заснула, заколисувана лише теплотою його руки. Не знаю, в який бік він веде машину, скільки ми їдемо, але привозить він мене ближче до вечора.

— А де ми? — розплющую очі й вдивляюся у краєвид за вікном.

— Це база відпочинку, тут, дійсно, можна відпочити від міської суєти, — напівпошепки говорить і нахиляється, щоб поцілувати мене в губи.

Це місце виявилося найшикарнішим, у якому я колись відпочивала. Воно знаходиться на території великого гаю. Затишні дерев'яні будиночки, кілька ставків, на яких любителі риболовлі можуть відпочити від мирської метушні, а головне чисте та свіже повітря. Ми заселяємось в один із будиночків. Зовні він здається маленьким, проте всередині дуже просторий, він вміщує вітальню, поєднану з кухнею, спальню з величезним двомісним ліжком і ванну кімнату. Досить таки приємна обстановка, ніяких тонів, що кричать, або дизайнерських ідей. Все спокійно і просто: зроблені з колод стіни, як всередині, так і зовні будинку, дерев'яні підлоги, сходи, що ведуть на другий поверх, де знаходиться спальня.

— Ти їсти хочеш? Я, наприклад, дуже голодний, зранку нічого не їв, — питає, виставляючи на стіл пакети з продуктами.

— Так. Не завадило б перекусити, — оглядаюсь у житловому приміщенні.

— Ти, хоч умієш готувати? Ну, тобто можна піти в ресторан, але я зараз з ніг звалюся просто, — падаючи на диван у вітальні, ставить мені настільки образливе питання.

Ну, ось як дівчина може не вміти готувати? Кожна щось може стелепати. Звичайно, існують ще й такі курки, які взагалі нічого не можуть зробити, ну я то до них не належу. Посміхаюся своїм думкам і, мовчки, йду на кухню. Розбираю покупки, знаходжу овочі, курячі стегенця, шинку, сир та пляшечку дорогого вина. Через годину, по кімнатах витає аромат смаженої картоплі з м'ясом, наче б то нісенітниця, а смакота. Нарізаю салат з овочів та зелені та накриваю на стіл, не забуваючи поставити вино та келихи. А потім тихенько підходжу до дивана і ніжно цілую в губи свого кавалера, який заснув, чекаючи вечері. Ну, не могла я просто сказати вставай! На, що він одразу відповідає пристрасним поцілунком, вміє таки закрутити голову.

— Чим смачненьким пахне? — потягується на дивані.

— Їжею, любий, — не утримуюсь від посмішки, він схожий на сонного їжачка.

Сідаємо з ним за стіл і він відкриває пляшку, поки розливає вино по келихах, я накладаю йому в тарілку картоплю та салат. Ми так зголодніли за весь день, що з'їдаємо майже все. Ось, що означає голодна людина, а точніше дві людини.

          Доба на базі відпочинку пролітає непомітно. Ми багато гуляємо на природі, годуємо качок на ставку, відвідуємо сауну з басейном. Гера поводиться чемно, не пристає ввечері, просто ніжно цілує в губи, міцно обіймає і залишає одну в кімнаті, сам влаштовується у вітальні на дивані. Рано-вранці ми виїжджаємо додому. Напевно, таке місце забути буде складно, і сподіваюся, колись ми ще раз опинимося тут… Стоп! Я вже думаю про спільне майбутнє! Жах…