Глава 5

Мене і справді непокоять обставини, що складалися довкола останнім часом. По перше, і зараз найважливіше для мене, це чи не спалилася я під час початку виконання завдання. Тут два варіанти, або просто цей Євген дивакуватий трохи, бо так вирячатися, як він це робив, явно не пристойно. Звісно, що я бачила різних телепнів, але не в його професії, або він просто впізнав мене.

Якщо це таки правда, мені торба, але як казала одна велика книжкова героїня: “Подумаю про це завтра”.

Мені ось покою не давала ще одна проблема, а точніше Макс. Він не брав телефону і був поза зоною досяжності вже котрий тиждень. Спочатку, я переконувала себе, що він просто на завданні, але зараз відчуваю дивну внутрішню тривожність. Бляха, чому в голову лізуть всякі дурні думки? Хотіла подзвонити керівництву, але вчасно схаменулася, адже по уставу нас нічого немає пов'язувати. Для усього світу ми геть чужі люди. Боюся, що якщо хтось дізнається про наші інтимні стосунки, я пожинатиму наслідки. 

Тим часом, щоб хоч якось відволіктися, щодня приходжу в кафе, де буває мій об'єкт спостережень і, одягнувши окуляри, замовляю чашечку огидної на смак кави і сідаю писати. За легендою я письменниця. Це був найкращий з варіантів, хоча так само дурний, як й інші.

До творчості я маю не більше, ніж кактус до фруктів, але роль граю старанно, хай вона і є лише роллю одного актора. Цей Євген має на життя геть інші плани, тому від цього почуваюся ще паскудніше. Відчуття, що щось прогавила, до всього гнітить підозра, що мене спалили і що завдання я неодмінно провалю. 

Та я беру себе в руки і, як вчив мене тренер, викидаю всі дурниці з голови. Це приблизно, як на дистанції з бігу, страшно лише поки готуєшся. Коли відбувся старт, ти просто робиш, що можеш, до чого готувався, для чого тренувався. Все інше не має значення. Є лише шлях.

Тому я відкриваю документ і вдаю, що займаюся роботою, тобто, мабуть, це зветься творчим процесом. Бо так же ж це зветься в авторів? Я навіть входжу в роль, коли поруч хтось сідає, і я, глянувши хто сидить переді мною, мало серце від страху не випльовую. Цей чоловік застає мене зненацька, вже вкотре. Та я натягую посмішку ширше, в думках намагаючись переконати себе, що саме цього я хотіла довгі години, що сиділа тут.

— Ми ж вже зустрічалися з вами? —  запитує Євген, не даючи навіть як слід зібратися з думками. Вигляд він має ніби кіт, котрий щойно з'їв сметану в господаря. 

—  Вітаю!

Я рівно мить розглядаю його, перш ніж вдати, що згадала.

—  О, то доля знову й знову зводить нас разом, а може це простий збіг, —  говорю і знову вдаю, що зосереджуюсь на роботі.

—  Ви тут очікуєте на когось? —  запитує він, і голос його замість крові пробігається по моїх жилах. Цей чоловік однозначно збуджує в мені хіть.

—  Ні, я працюю.

—  Дозволите поцікавитися, над чим? —  не вгаває чоловік і в якийсь момент він точно підсувається ближче, лише я упускаю цю мить. —  Сподіваюся, що я не заважаю вам.

 Я з поважним видом знімаю окуляри й прикриваю свій лептоп.

 —  Що ж, думаю, заради бесіди з таким чоловіком, я б могла зробити перерву, —  кажу голосом мишки, яка точно знає, в яку сексуальну гру вона грає.

—  Знаєте, мені дуже цікаві люди творчої професії, а якщо вже сталося так, що доля вкотре зводить нас разом, я залюбки зустрівся б з вами ще раз в зовсім іншій, скажемо так, романтичній обстановці. Що ви скажете, якщо я запропоную вечірку творчих людей, на яку я маю запрошення?

Від його слів мені перехоплює дух, і зовсім не від захвату, але я силувано усміхаюсь і лише ствердно трясу головою. Мені все одно треба шукати підхід до цього чоловіка. Якщо є шанс, мушу ним скористатися.