Глава 4

Допиваю каву і швидко взуваюсь. Сьогодні забираю автівку, на яку давно вже поклала око. Добре, що організація все надає і мені не треба хвилюватися з цього приводу. А для нового завдання я хочу нову машину. Швидшу, потужнішу, нижчу. Я придумала дещо особливе для цієї цілі. Доволі красивої цілі з небесно-блакитними очима.

Схоплюю сумку з комода перед виходом і на світлий паркет падає конверт. Той самий лист. Ні, я не можу більше чекати. Це може бути важливо. Йду на кухню і кухонним ножем розпорюю доволі цупкий папір. 

Витягаю клаптик складеного в кілька разів паперу і все ще думаю, що це якесь співпадіння. Хто може знати моє справжнє ім'я? І чому лист був у скриньці сусіда? 

Розгортаю папір і бачу той самий почерк. Дрібні ідеальні літери, виведені з сильним натиском. Над листом або багато думали, або той хто писав його дуже сумнівався в правильності свого вчинку.

Швидко проводжу поглядом між рядками. Перечитую ще раз більш уважно. Ні, це якась помилка. Цього не може бути. Це неможливо. 

Я не можу зараз про це думати. Не тепер, коли мені треба зосередитись на виконанні нового завдання. 

Вирішую поки забути про лист, та все ж виконую інструкцію, що була в листі і запалюю газ на плитці, щоб знищити лист разом з конвертом. Полум'я швидко підхоплює папір і я дивлюсь як слова згоряють. Слова, що вивели мене з рівноваги. Кидаю палаючий папір в умивальник, коли не маю змоги більше тримати все це в руці. Вмикаю воду і на дні раковини залишаються мокрі згорілі клаптики. Вирішую все ж прибрати все до кінця і під великим напором води змиваю все до останньої попелинки. 

Тоді біжу до виходу і на підземній парковці сідаю у свій чорний позашляховик, який збираюсь обміняти на дещо інше. Розумію, що руки на кермі тремтять, коли виїжджаю в місто. Треба схаменутися. Не вистачало ще провалити завдання. Як же викинути це з голови? В думки пробирається образ Євгена. В живу він ще красивіший, ніж на фото. А ще він любить блондинок? Треба освіжити свій колір волосся, зробити трохи темнішим. 

Мушу завоювати серце цього небезпечного красеня, бо це в мене робота не на один вечір. І хоча, довготривалі завдання для мене в новинку, та я маю намір дати і цьому раду, як завжди.

 Тут треба добре втертися в довіру. Власне підсадити чоловіка на гачок для мене ніколи не було проблемою. Це і є чи не найбільша частина моєї роботи, інше дрібниці.  Треба лише знати за які ниточки тягнути. І всі вони, до одного, ведуться. Маю лише дізнатися чим саме погодувати його его. Зіграти на його слабкостях і фантазіях про себе коханого.

Схема майже завжди одна й та сама, лише різні пазлики, або карти якщо хочете, які треба майстерно розіграти. Та через новий досвід роботи мушу все продумати ще ретельніше, одна помилка може коштувати мені голови, та саме за ризик я люблю свою роботу найбільше.

 Для виконання цього завдання  всього лише  маю наблизитись до чоловіка, треба сказати дуже гарячого чоловіка. Наші шляхи перетинатимуться може навіть і кілька місяців. Закохатися не боюся, бо не вірю, що почуття можуть бути щирими з обох сторін.  Ми живемо в світі де завжди хтось когось використовує. Що ж, хай краще це я буду вовком в овечій шкірі. 

В голові вже вкотре прокручувала можливі варіанти нашого “випадкового” і ретельно мною підготовленого знайомства, коли підїжджала до паркінгу організації. 

Забуваю про все, коли бачу боса біля білого Audi R8. Дух перехоплює від розуміння, що це саме те, що треба. Бос зрозумів мене правильно. Паркуюсь поруч і поспішаю вийти.

— Добрий день, — вітаюсь, навіть не дивлячись на нього. 

Очі загоряються, коли бачу машинку ближче. Торкаюсь її і оглядаю зі всіх сторін. 

— Подобається? — невже він усміхається?

— Ага, — бурмочу і обходжу її по колу. — Те що треба! 

— Тримай, — він кидає мені ключі і я вміло їх ловлю. 

Сідаю всередину, кладучи руки на кермо, обережно проводячи по м'якій шкірі. Бос підходить, кульгаючи, і нахиляється до мене. 

— Як проходить підготовка до завдання? — питає серйозно.

— Все добре, — поспішаю запевнити. — Все по плану. Скоро буде контакт. 

— Не зволікай, — каже він. — Завдання довготермінове, але чим швидше ти приступиш, тим краще просуватиметься наша місія. —  Говорить і не дивиться мені в очі, навіть в мій бік. Цей чоловік ніколи не гляне тобі в очі і чомусь підозрюю, що це і на краще.

 Панель керування підсвічується, коли натискаю кнопку "Старт". Кайф. Незвично бути так низько, після високого позашляховика. 

— Добре, — погоджуюсь.

— Міло, — чоловік кладе руку мені на плече, від чого мені аж ніяково. Мало не здригаюся від його доторку, але пересилюю себе, щоб не показати страху. — Ретельно підготуйся. Цей чоловік далеко не простий. Від успішного виконання місії багато що залежить. Подумай про ті життя, які ми зможемо врятувати. Відзвітуєш про контакт. 

— Зроблю все на вищому рівні!

Він відходить від машини і я виходжу. 

— Візьму сумочку, — показую на свою вже колишню автівку. — Ключі залишаю тут, —  звітую не чекаючи відповіді.

Оглядаюсь на чоловіка, що, мабуть, ніколи не перестане мене лякати. Він стоїть непорушно і навіть не кліпає. 

— Гарного дня, — кажу наостанок перш ніж сісти і зачинити двері.

Виїжджаю з парковки, зауважуючи боса в боковому дзеркалі. 

Яке ж ричання видає ця крихітка! Борюся зі спокусою, щоб просто покататися, але мушу працювати. 

***

Євген

Виходжу з ресторану, де зазвичай обідаю. Сьогодні незвично прохолодно, тому застібаю курточку аж до верху і швидко рухаюся в бік, де залишив авто. Мушу встигнути на зустріч, щоб отримати важливу інформацію від інформатора. В мене завжди була складна робота, але те чим займаюся останнім часом дико навіть для мене. Мабуть, я занадто вірю в людей, бо вони все ще можуть дивувати мене своєю тупістю. Особливо, коли прагнуть використати зброю масового ураження, за допомогою якої можна знищити Землю, і навіть не один раз.