Глава 3

Кіра гарна дівчина, шкода, що їй нічого не світить. Та зараз вона потрібна мені, точніше інформація, якою вона володіє. А слід визнати, вона, а точніше її батько, що працює на компанію ворога, багато чого знає. Знає і те, за що б я дорого заплатив. Я б міг її звабити і справу зроблено, та є й інші шляхи отримувати бажане. Те що дозволив їй поцілувати себе, вже велика помилка. Та під час невимушеної розмови багато не дізнаєшся, проте все ж вона бовкнула дещо цікаве і навіть не підозрює, що виказала ворогу свого батька таємницю.

Виявляється, її любий таточко у відрядженні, а враховуючи його посаду, це багато про що мені говорить. Зокрема те, що готується нова поставка зброї. 

Все, що я міг отримати в таких умовах, вже зробив і тепер просто граю в гру, яка подобається нам обом, з різницею, що Кіра не знає, що це гра. Вона фліртує, а я дозволяю їй це робити. Та Кіра робить все, щоб я з цього милого закладу пішов разом з нею і бажано, щоб пішов в готель або до неї додому, чого звісно не буде.

А мою увагу привертає щось інше, точніше хтось інший. Та я продовжую вдавати зацікавленого слухача для співрозмовниці, сподіваючись, що вона вибовкає, ще щось необхідне для мене. Сам же поглядаю на дівчину в іншому куточку кафе. Я не можу бачити її обличчя, але її тіло… Занадто напружена, але занадто добре вдає невимушеність. Мій інстинкт самозбереження, який ніколи не підводить мене, просто волає. 

Поки моя співрозмовниця заголосно сміється з мого жарту, я поглядаю в кінець кафе, бо мушу побачити хоча б на мить обличчя тієї, що сидить до мене спиною. Щось в її виструнченості та грації рухів манить. Якби ж не Кіра, я б точно підійшов познайомитись. Разом з тим, щось в цій особі мене насторожує, від чого мені ще більше необхідно побачити її обличчя.

Дівчина робить лише один короткий необачний поворот в мій бік. Вона точно знає, що я не дивлюся, бо я цілую Кіру, і я запам'ятовую вираз обличчя, так чітко ніби в голові вже є її портрет. Так працює мій мозок. Все, що я побачив хоч раз, не зітреться з моєї голови ніколи. 

Кіра нетерпляче чекає продовження вечора. І я пропоную дівчині піти звідси і навіть пропоную відвезти її додому. Бачу, як просяює обличчя дівчини від цієї пропозиції. Я не мав на увазі продовження вечора, але вона явно зацікавлена мною. Я добре знаю, який вплив справляю на дівчат, але ця точно гідна кращого ніж я. 

Кидаю прощальний короткий погляд на пряму спину незнайомки, захоплюючись її довгим темно-каштановим волоссям розсипаним по спині. Потім подаю супутниці руку, щоб забратися звідси.

*** 

—  Хіба ти не зайдеш? —  Запитує Кіра ображено, коли я приводжу її до її квартири в дорогому районі столиці.

—  Пробач, не сьогодні. —  Дарую їй вибачливий погляд. —  В мене повно справ. Але ми б могли якось знову сходити на каву.

—  Звісно, —  відповідає. На її обличчі з'являється усмішка, в якій я безпомилково читаю надію. А з голови ніяк не йде зовсім інше обличчя і її розкішне волосся. Відкидаю ці думки і прощаюся з Кірою. Наостанок вона дарує мені короткий поцілунок в щоку, що як я розумію важить набагато більше. Проте дівчина все ж не така розбещена, як я сподівався і більше не робить мені непристойних пропозицій, за що я лише вдячний долі. 

В мої плани точно не входило спати з нею, хоча я б міг, але це перечить моєму кодексу лицаря в сяйливих обладунках. А її за це я навіть почав трохи поважати. Я знав людей її професії куди більш відвертих. Проте моделі часто ставляться до сексу лише як до розваги. Та для мене самого це щось куди більш інтимне, більш важливе. Можливо, саме тому в мене так давно нікого не було. Заводити стосунки це не з моєю професією, а секс на одну ніч я не визнаю. 

Проводжу поглядом струнку білявку на високих підборах, що посміхається мені наостанок, перш ніж зникнути за дверима під'їзду, і я махаю чи то їй, чи то в порожнечу. 

Дивлюся на годинник, бо в обід в мене важлива зустріч. Та до неї в мене ще понад годину. Поки думаю, як згаяти час, точніше чим з довгого списку справ зайнятися, в голові знову випливає образ незнайомки. Це стає вже дратуючим і я відкидаю це, зосереджуючись на поточних справах. 

Зараз, я працюю над справою, розкриття якої мало б змінити дуже багато пріоритетів. Та я вже дуже давно копаю в цьому напрямку і поки все просувається дуже повільно. Але якщо пощастить, один з нових агентів принесе мені важливу зачіпку. В таких речах не можна тиснути і я знаю це краще за інших. А поки чекаю, можна порозгрібати й справи куди менш важливі.

Телефоную одному з клієнтів і пропоную зустріч за пів години. Маю дещо з важливої інформації про його дружину. Звісно ж, що не даремно подарую йому цю інформацію. Сподіваюся, що він також має для мене щось не менш важливе. 

Торгівля інформацією, а точніше користуватися нею розумно — вміння не менш важливе для людини моєї професії, ніж вміння користуватися виделкою. 

Хоч чоловік і поводив себе нагло, я отримав те, за чим прийшов і це дозволить зробити крок в напрямку ворога. Сучасна битва вона така, повільна й методична. Особливо, коли маєш справу з ворогом безпринципним і підступним. А саме з таким ворогом я і маю справу. І єдине чого прагну знищити його, змусити заплатити за все лихо, що він заподіяв цьому світу і мені особисто.