Глава 1

— Любий, — кажу, тримаючи його під руку і підіймаючись з ним до його номеру. — Звісно, що ти мені подобаєшся. Не можу дочекатися коли стягну з тебе труси. — На що він сміється, ніби собака пчихає. 

Люди часом бувають дивні з дуже своєрідними звичками. Моя робота працювати з чим дають, закривати очі на багато речей, які викликають огиду, інколи аж до нудоти. 

Сьогодні я зустрічаюся з чоловіком, в якого грошей стільки, що мені вистачило б на три життя, при тому, що я ще та транжира. Він увесь вечір клав руку мені на дупу і найкращим варіантом було запропонувати йому піднятися в номер.

Я голосно регочу з його дурнуватого жарту, який навіть не слухала. —  Відчиняй двері, любий! —  вимогла, впираючись рукою об одвірок. Дивлюся на нього, не відводячи погляду. Вдаю, ніби вже добре набралася, так це краще працює.

—  А тобі бачу не терпиться, —  дивиться на мене, як голодний кіт на сметану і мало не облизується. Він прикладає ключ до дверей і ми входимо в його номер, де все кричить про розкіш. 

—  Роздягайся! —  наказую і сама теж розстібаю рівно один гудзик, щоб підпалити його старече бажання. 

—  Яка, ти не терпляча, —  говорить, сміючись. 

—  Хочу випити, —  кажу, ігноруючи сказане ним. —  Поводжуся саме так, як люблять чоловіки його статусу —  як дешева повія, але з гонором.

—  То як кажеш тебе звати? — питає, подаючи мені склянку з віскі, який ненавиджу, бо він пахне мені мишатиною. Більше люблю вино, але мої інтереси тут нікому не цікаві. Прикладаю губи до склянки і, вдаючи, що роблю ковток, відкладаю її на журнальний столик. Розпливаюся в посмішці.

— А я не казала, — знову сміюсь, надто голосно і вульгарно, і він теж сміється. Сідаю на диван і закидаю ногу на ногу. Роблю це ефектно, щоб він точно зауважив, яка коротка на мені спідниця. 

Хочу запропонувати йому скористатися душем, але він грає на випередження і вже майже повністю роздягнутий. Я дивлюся на нього вдаючи цікавість і не забуваю посміхатися. 

—  Ходи до мене! —  Пропонує, сідаючи на постіль і я мимовільно зауважую його потворне, запливле жиром тіло.

Знову беру келих і роблю короткий рух прикладаючи його до губ.  Паралельно, іншою рукою виймаю потрібний препарат і, ставлячи свій келих, вправно одним рухом, дбаю про вміст паралітичного порошку в його склянці. Знову посміхаюся і повільно встаю. Струшую рукою, вдаючи необачність, а насправді помішую швидкорозчинний порошок. 

— Як ти любиш в ліжку? —  запитую без тіні сорому, підходячи і подаючи йому склянку. Сама повертаюся по свою, що дає мені ще мить, щоб вміст повністю розчинився. Сідаю поруч і цокаюся з цим похабним чоловіком. 

Він в кілька ковтків висушує вміст, і я дбало забираю пустий стакан і разом зі своїм кладу на стіл.

Повертаюся і на четвереньках повзу до нього по ліжку.

— То як вам подобається, пане? — запитую його на вухо.

—  Я покажу тобі, маленька хвойдочко, як мені подобається. —  Тягне руки до моєї сорочки і я дозволяю розстібнути ще кілька гудзиків, до того як зупинити його.

—  Не так швидко! Я думала в нас повно часу. —  Дивлюся на нього з викликом і неприхованим докором.

—  Так і є, але мені вже не терпиться. 

Знову тягнеться до мене і його вʼяла ерекція впирається мені в ногу.

—  Прошу пана пробачити, та перш ніж нам почати, мені потрібно в душ.

—  Хіба в тебе до мене був клієнт?

—  Ні, але я наполягаю! — з цими словами вислизаю з ліжка, а його рука тягнеться за мною, та не встигає схопити мене. Перш ніж він встигає щось сказати, я ховаюся за дверима ванної кімнати.

Рівно за хвилину вмикаю воду, сідаю на кришку унітаза і чекаю. Перед тим як вийти, дивлюся в дзеркало, щоб переконатися, що образ сидить ідеально. За п'ять хвилин виходжу, навіть не поправивши перуки. Ліки подіяли ще не повністю, та клієнт вже усвідомив, що щось не так.

—  Ти або жирний, або забагато випив, —  бурмочу собі під ніс.

 Я в одязі, який і не думала знімати, сідаю зверху і заводжу його руки за голову. Очі мутніють, рухи не контролює. Мовчить, отже мову також відняло. Чудово, можна починати. Оглядаюся. Бачу відкинутий на спинку дивана піджак.

Спостерігала за об'єктом в ресторані, тому добре знаю, що телефон там і він вмикається відбитком його пальця. Далі дію швидко, роблю все по плану. 

Отримую все необхідне за кілька хвилин, і навіть знаходжу фото в компанії сумнівних дам. Швиденько все перекидаю собі, в надії, що останнє не пригодиться. Він тим часом спостерігає, але його тіло паралізоване отрутою, він безсилий. Та усвідомлює, що сьогоднішня наша зустріч докорінно змінить його життя. Та з такими покидьками лише так і треба. Він хотів в мене засунути свій хрін, але сьогодні він, той кого трахнули, хоч, на жаль, і не в прямому сенсі цього слова. 

Далі швидко прибираю за собою. Так би мовити, роблю роботу  покоївок. Дбаю, щоб моїх пальчиків та ДНК ніде не залишилося. Поправляю перуку та одяг і, посмішкою прощаючись, забираюся з номера цього виродка. 

Йому пощастило, що після усіх його злочинів та махінацій він ще живий, проте це не мій клопіт. Непомітно покидаю готель. Завтра я забуду про цього клієнта, але він ніколи не забуде про мене. Про згадку залишиться лише особисто зібране досьє на нього. Тут я консервативна, і роблю собі зайвий клопіт, проте сподіваюся, що це дасть мені певну безпеку в екстрених випадках.

Спускаюся в підземний паркінг і швидко виїжджаю в саме серце нічого міста. Сьогодні на вулицях майже порожньо через дощ. Осінь лише почалась, а погода вже холодна. Вмикаю улюблений плейлист і через три райони скидаю перуку. 

За мною вже хвилин п'ять їде авто, що починає мене хвилювати. Але за круг, воно зникає. Та чи співпадіння це? Телефон вібрує і беручи слухавку я відволікаюся.

—  Бос, роботу зроблено, — звітую коротко. — За годину все безпечно доставлю.

—  Дякую, бос. —  Ввічливо відповідаю на похвалу та прощаюся без сентиментів.