Глава 7

Тіна

— Втомилася? — стоячи в тіні старого дуба, дивиться, як я підходжу ближче. Цікаво, чому він тримає руки за спиною? Весь такий милий і лагідний, хоч до хворих місць прикладай.

— Є трохи, — виразно поглядаю на його позу і Тріс, ніби схаменувшись, простягає мені велику блакитну ромашку.

— Пограбував чиюсь клумбу? — не втримавшись, усміхаючись, нюхаю квітку. — Ох, юначе, надавати б тобі по рукам. — Дякую. Потрібно якнайшвидше поставити її у воду, це дуже ніжні квіти. Тож про що ми говоритимемо, загадковий Трістане?

— Поговоримо дорогою. Ти ж додому зараз? — не поспішаючи повертаємо ліворуч, проходимо повз аптеку та булочну, звідки завжди смачно пахне яблуками та корицею, потім знову повертаємо в зелену алею, клуб літніх шахістів вже в зборі, розбившись на пари, з розумним виглядом дивляться на чорні та білі фігури. Людей небагато, всі відпочиваючі зараз на пляжі.

— Завтра ти теж працюєш? — починає здалеку, мабуть, обмірковував свої слова наперед.

— Завтра вихідна. Ну, як вихідна, вдома завжди знайдуться справи, до того ж по кілька годин на день я готуюся до вступу, — поглядаю на нього, не перестаючи посміхатися, намагаючись приховати за усмішкою свою шалену цікавість. Видно, щоб убити час, чекаючи на мене, встиг збігати до себе та переодягнутися. Нова біла футболка з написом «відривайся на повну», шорти шоколадного кольору, на яких зображено дуже багато волоських горіхів, мабуть натяк на якісь інші горішки, і в'єтнамки. У нього такі кумедні пальці на ногах. І як завжди, від нього дуже приємно пахне. Він теж на мене багатозначно коситься:

—Хочу запросити тебе поїхати з нами на озеро «Трьох легенд». Справи будуть завжди, їх неможливо переробити. Ми збираємось поїхати туди з ночівлею. Тобі візьмемо окремий намет, який застібається тільки зсередини, — не пропустив можливості легенько мене «укусити за вчорашнє». — Твоя подруга Ева теж їде разом із Ріком.

— Дивно, що вона мені про це нічого не сказала, — це навіть підозріло, щоб Ева й промовчала.

— Це я благав її тримати язика за зубами, — усміхається і ловить мою руку. — Погоджуйся, Тіно. Буде прикольно та весело, ми чудово відпочинемо. Впізнаєш мене ближче. Ділан, звісно, ще той мудак, але він класно готує, зібрався балувати нас барбекю та запеченою рибою. Я дуже хотів би, щоб ти склала нам компанію. Завтра до обіду повернемось. Ти все встигнеш. Якщо захочеш, то допоможу тобі готуватися. Дай мені шанс, Тіно. Обіцяю не бути придурком, — бачу і відчуваю, що в цей момент Тріс щирий. І мені чомусь здається, що якщо я йому зараз відмовлю — потім шкодуватиму все життя. Та мені й не хочеться відмовляти. У мене є дві причини поїхати на озеро: мені дійсно хочеться дізнатися Тріса краще, і я не була в цьому прекрасному місці сім років, востаннє ми їздили туди втрьох, я і батько з матір'ю. Хочеться знов побачити ті місця, вони зберігають так багато таємниць.

— Добре.

— Ти згодна? — Трістан одночасно і радий, і шокований. — А я думав, щоб тебе вмовити, мені доведеться ходити перед тобою на руках або зображати серцевий напад. Я навіть тренувався.

— Ходити на руках чи хапатися за серце? — заливаюсь дзвінким сміхом, відчуваючи таке дивовижне полегшення та передчуття незабутніх миттєвостей.

— І те, і інше. Хочеш покажу? — Я навіть охнути не встигла, як Тріс встав на руки, впевнено попрямувавши алеєю. При цьому його футболка сповзла до пахв, оголивши симпатичний живіт із темною смужкою волосся внизу, що тікає під шорти. Боже, Тіно, про що ти думаєш? Ловлю себе на непристойній думці і густо червонію.

— Браво! Серцевий напад дозволяю не зображати, — кидаю йому, коли він знову став на ноги. — Ти справді сповнений талантів. Але судячи з твоїх слів про Ділана — готувати ти не вмієш.

— Підловила, знайшла все-таки до чого можна причепитися, — настрій Тріса помітно покращав, очі загорілися, посмішка чеширського кота. — Якось я намагався блиснути кулінарним мистецтвом, приготував якесь рагу з кроликом за африканським рецептом, хотів здивувати рідних. Після цього мій старший брат заявив, що якщо він ще раз побачить мене на кухні, то відірве мені руки. Просто він тоді не потрапив на побачення, до якого готувався кілька днів, засів у туалеті із розладом шлунку. Тому, поки я жив з батьками у нас була хатня робітниця, любителька балувати нас чимось смачненьким, а відколи став самостійним харчуюсь у кафе та ресторанах, це зручно.

— Але ж дуже дорого!

— Скажімо так ... я можу собі це дозволити, — Тріс злегка кривиться, ніби його змусили поділитися чимось неприємним.

— Так ти багатій, — а ось я навіть не думаю приховувати свого розчарування. — Розпещений життям самовпевнений хлопець.

— Так і знав, що ти цього не схвалиш. Бачиш, я вже тебе трохи знаю. Але не поспішай приписувати це до моїх недоліків, просто моя сім'я досить забезпечена, але ми люди прості. Я ніколи цим не хвалюся і планую в майбутньому багато чого досягти сам. Все одно думаєш, що я козел? У тебе такий вираз обличчя... дивний, — бідолаха хмуриться, не знаючи, до чого готуватися.

Ми зупинилися не просто так, але він про це ще не здогадується. Мені подобається збивати його з пантелику словами і діями, по-перше, у нього тоді стає такий потішний вигляд, а по-друге, Тріс стає самим собою, і ось ці справжні очі ваблять мене до нього по божевільному, небезпечно і без шансів змінити неминуче.

— Ти бачиш, де зупинився? — грайливо закушую губу.

— Так, під стрьомним лисим деревом, обвішаним дзвіночками. Вночі воно страшенно дзвенить. Я вчора вночі тут сидів, знаю, — а ось що це за дерево Тріс точно не знає.

— Якщо воно дзвенить — значить виконуються загадані під ним бажання. Це дерево мрії. Але не всі знають, як правильно загадувати свої бажання. Потрібно не просто подумати про свою мрію, на додачу до цього потрібно уявити це дерево з зеленою кроною, як шелестить його листя, яке воно гарне. І тоді магія спрацює. Не віриш? А ти уяви, — ледве стримую усмішку, спостерігаючи за його виразом обличчя. — Краще заплющи очі. Уявив?