Розділ 8

Марія

— Між нами точно є сила тяжіння, Маріє! — неочікувано сказав. Я витріщила очі й відступила. — Закон Ньютона ніхто не скасовував! — з усмішкою додав.

— Закон всесвітнього тяжіння — це фізичний закон, що описує...

— Я знаю, що цей закон описує!

— Можливо, ти мені роз’ясниш, яким чином цей закон відноситься до нас? Чи ти просто знущаєшся? — розвела руками.

Дерек засміявся та опустив очі донизу.

— Що смішного?

Він підняв очі та, поглянувши скоса, всміхнувся: легко, невимушено, лише куточками губ. Я помітила, як біля його очей утворилися невеликі зморшки.

— Ну, ти ж не будеш заперечувати, що між нами є хімія, — спокійно почав говорити, — або захоплення, можеш це називати, як хочеш! — розтягуючи кожне слово, зробив ще один крок.

Я хотіла заперечити, щось виразне сказати, але всі слова вивітрилися з голови. Через кілька хвилин взагалі почала нервувати від його прямого погляду.

— Ти так і не відповіла, навіщо шукала мене? — нахмурився та вже серйозним тоном запитав.

— Я вже говорила, що хвилювалася за тебе! — обійняла себе руками. — Тому і шукала.

З неба почав накрапати дощ. Я підняла голову та примружилася. На обличчя впали перші холодні краплі.

Райт ще одним кроком подолав відстань між нами та, піднявши капюшон, накинув мені на голову й забрав пасмо волосся з обличчя.

— Не потрібно було мене шукати! — провів великим пальцем по щоці.

Мені чомусь стало образливо. Я дійсно хвилювалася за нього, а він... він поводить себе, як сухар.

— Я зрозуміла! — зітхнула та прибрала його руку зі щоки. — Але перед тим, як піду, скажи чесно, чому ти мене проганяєш? Що з тобою не так? Я лише хочу допомогти!

Він вигнув брови.

— Я тебе не проганяю! І за бажання допомогти дякую, однак... — він нахилився до мене, і лише зараз я розгледіла рубець над бровою, — мені не потрібна допомога. Розумієш?

— Розумію! — опустивши погляд та розглядаючи його розбиті губи, стиснула вуста. — Я побачила, що з тобою все добре... ну, майже все добре, тому мені вже час йти! — наскільки вистачило сил, усміхнулася.

— Маріє, можливо, ще щось хочеш сказати?

Я закотила очі та, ставши навшпиньки, сказала на вухо:

— Ні, — поплескала його по плечу та, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, дуже швидко пішла до машини.

Дощ почав посилюватися. На небі прогримів перший грім та вдарила блискавиця. Я сіла в машину та видихнула.

«Ну що ж, Маріє, план виконала, побачила, що з Райтом все добре... ох, дідько, чому ж тоді на душі так неприємно?» — подумала про себе та, скинувши капюшон, поглянула у дзеркало заднього виду.

Райт підійшов до байка та, одягнувши шолом, поїхав.

Супер! Просто чудово, а я ще хвилювалася за нього...

Виїхавши з провулка та проїхавши два квартали, зупинилася на світлофорі й лише зараз помітила, що він їде слідом за мною. Усміхнулася від думки, що хоча б таким чином проведе мене додому, і не помилилася, адже всю дорогу Дерек їхав позаду мене, причому до самого мого будинку.

Я вийшла з машини й, накинувши капюшон на голову, зупинилася біля входу. Озирнулася. Райт постояв кілька хвилин, потім, зірвавшись із місця, поїхав.

Зайшла у квартиру втомленою, без настрою, ще й для повного щастя промокла повністю. Роздягнувшись та закинувши одяг у сушку, пішла у ванну кімнату. Включивши теплу воду, нарешті змогла розслабитися. Залишившись наодинці зі своїми думками, відчула, а це дуже погано в моїй ситуації, що метелики нікуди не зникли. Ось тобі й хотіла надати психологічну допомогу другові Кріса, тепер головне, щоб не прийшлося самій звернутися до колег, адже я заплуталась у собі!

Дерек

Я чекав, доки Марі сама піде, й почав говорити всяку нісенітницю про силу тяжіння та хімію, щоб вивести її з себе, але реакція Марії зовсім була іншою… мабуть, я сам себе обіграв!

Вона вкотре здивувала мене!

Розуміючи, що люди Адамса поряд, я поїхав слідом за нею. Принаймні тішився тим, що провів дівчину додому і на цьому свою роботу я виконав.

Якби я лише міг знати, як помилявся!

Помітивши машину агентів біля будинку Марії, зупинився неподалік та, знявши шолом, пішов до них. Чомусь впевнений був, що до будинку Марії їх відрядила саме Шерон!

Відкривши задні дверцята, нахабно вмістився позаду. На мене відразу націлили зброю. Я підняв руки.

— Вгамуйтеся, дівчатка! — посміхнувся.

Агенти переглянулися, але зброю не відвели.

— Передайте Шерон Свон, що не варто грати у подвійну гру! Це може погано закінчитися... і для неї також!

Той, що був за кермом, фиркнув. Я швидко схопив його за руку, а іншого з усієї сили вдарив ліктем в обличчя. Вихопивши в одного зброю, я вийняв магазин й, кинувши в нього, відкрив дверцята та вийшов із машини.