۞۞Ϫ

– Ні, Саджаре, ні! Гальмуй! Ми ж зараз розіб’ємося! Аааааа!

– Спіріт, не кричи мені у вухо, – буркнув я крізь стиснуті зуби, кидаючи свій карт у крутий лівий поворот, всього лише на пару дюймів ухилившись від масивної кам’яної стіни.

Серія різких маневрів, щоб оминути нові перешкоди. Коротка пряма ділянка, на якій я зміг трохи розігнатися, і раптом прямо переді мною з-під землі різко виріс частокіл гострих сталевих лез. Я рвонув штурвал на себе і до упору вичавив тягу, посилаючи карт вгору та обминаючи перешкоду.

– Ааа! Обережно, перед нами стіна! Праворуч, Садже, тисни праворуч!

Жодного приводу для занепокоєння не було, просто невелика цегляна стіна раптом з’явилася прямо по курсу. Маршрут на карті явно ішов праворуч, і там був широкий тунель, тож я заклав пологу дугу праворуч, додав тяги та влетів у тунель на високій швидкості.

Звичайно, був шанс, що там буде чергова пастка, але набагато ймовірніше, що це була коротка ділянка для розгону, після якої якраз і виявиться якась пастка. Тож виходити з прямого тунелю потрібно буде обережно.

– Ой, це ж тупик! Попереду суцільна бетонна стіна, Садже! Що робити?!.. Ми ж зараз розіб’ємося! Ні!

– Окости орків! Ти не можеш розбитися, Спіріт! Ти ж безтілесна!

– Ой, точно, – вона ніби забула про це, хоча, швидше за все, це була просто гра, щоб позлити мене. – Але зате ти можеш.

– Факт.

– Зроби ж щось! Гальмуй!

– Я працюю над цим, не кричи.

В принципі, Спіріт мала рацію, і тунель вів у тупик. Навіть стрілка маршруту на карті зникла, обриваючись біля глухої стіни. Жодних відгалужень, жодних люків. Я був готовий скинути швидкість і почати відгальмовуватися, але раптом помітив, що невелика ділянка стіни ледь помітно посмикується, ніби по ній пробігає легкий глітч.

– Пристебнися, дитинко, – промимрив я і дав повну тягу на задні антигравітаційні заклинання.

Карт заревів, Спіріт з жахом заволала, а я рвонув штурвал вправо і на себе, цілячись у центр нестабільної області та... проскочив через завісу, що приховувала прохід.

– Уаха! – переможно загорлав я, входячи в хитромудру спіраль траси та намагаючись утримати карт на складній траєкторії, зберігаючи максимально можливу швидкість.

– Ти трохи до інфаркту мене не довів, старий! – обурилася Спіріт. – А якби там не було проходу?

– Але ж він був, – з жестів мені залишався тільки легкий порух брів, тоді як руки міцно стискали штурвал карта. – Тим більше у тебе немає серця.

– Ах ти ж гном’яче поріддя... Ти тільки-но назвав мене безсердечною, так?

Якби я тільки міг закотити очі. Але мені потрібна була вся моя увага, і відриватися на провокації нерозважливого дівчиська було небезпечно. Хммм... Я подумки назвав Спіріт дівчиськом? Цікаво. Я олюднюю її образ, чи вона почала поводитися людяніше, впливаючи на моє сприйняття її суті?

Часу на роздуми теж не було, бо шлях мені перегороджувала справжня м’ясорубка: лопаті величезної металевої турбіни розмірено оберталися, перегороджуючи шлях через кругле горло тунелю. Масивні, усіяні гострими шипами, вони могли б розмолоти карт у пил. І мене разом із ним. Тільки безтілесний штучний дух міг би врятуватися після такого.

До речі, ця сама дух чомусь не голосила і не сипала останніми оркськими прокльонами, а просто затамувала подих (Подих, Садже, серйозно? Це у Спіріт?) і мовчки стежила за моїми діями.

Ну дякую, дитинко. К – концентрація. Я кинув карт у спіраль, обертаючись за годинниковою стрілкою, у жорсткий штопор з невеликою амплітудою, повторюючи обертання лопатей смертельної молотарки.

– Зараз! – різко скомандувала Спіріт, і я слухняно втиснув тягу на повну і ввімкнув пару, кидаючи карт стрілою в короткий просвіт між двома сусідніми лопатями.

Ми пролетіли на волосинку від смерті, навіть не зачепивши підступні шипи. Все-таки добре бути творцем першого у світі штучного духу, який має нелюдські обчислювальні потужності. І нелюдськи поганий характер. Хоча зараз, уникнувши чергової небезпечної перешкоди на жорстокій перегоновій трасі, я готовий був розцілувати Спіріт. Фігурально, звісно.

Ще кілька шалених маневрів, слідуючи безглуздим і підступним поворотам траси, ухиляючись від перешкод та активних неприємних сюрпризів, готових розрубати, спалити чи пережувати нас.

Чергова стіна вогню виникла, перекриваючи огляд, і я обережно влетів у неї на помірній швидкості, не знаючи, що за нею. Зволікати не можна, щоб не перегріти карт і не спалахнути, але й розганятися було нерозумно, коли не знаєш, що ховається за вогняною стіною.

Я криво посміхнувся грі слів і спогадам про небезпечне розслідування, з якого вийшов неушкодженим лише завдяки Спіріт.

За полум’ям не було нічого небезпечного, тільки чергова пряма ділянка для розгону, і я увімкнув пару. Всі антигравітаційні заклинання були хороші для польоту і маневрів, але для максимального розгону не було нічого кращого за стару добру реактивну масу. Густий шлейф перегрітої пари швидко заповнював тунель за хвостом карта, що розганявся все швидше.

– Ти ненормальний, – стомлено прокоментувала Спіріт, – тупий старий маразматик, якому захотілося поганятися. Якщо ти розіб’єшся, то цілком заслужено. Так і знай, я навіть жодної сльози не пущу.