Глава 1

01. 06. 2020 р. — понеділок.                    08:33 
— Мар’яно, поквапся. — Увірвався у спальню Віктор. 
Дівчина саме засувала замки блискавки на велетенській валізі. В руках чоловіка задзвонив телефон. 
— О, Стелла, вже телефонує... — Ти ще довго будеш возитися. І на хріна тобі стільки речей? Ми ж всього на тиждень їдемо?!! 
Маріанна ледь засунула замок на валізі, яка буквально тріщала по швах, сердито здмухнула пасмо волосся з обличчя. Розлючено глянувши у спину коханому, який уже знявши трубку, мило бесідував зі Стеллою. Божевільно ревнувала його до цієї дівки. Всі у їхній компанії знали, що Стелла закохана у Віктора по вуха. Вона не пропускає найменшої можливості, аби постріляти йому очима, а може й більше, хтозна. Маріанна закипіла з середини, так хотілося підійти вирвати трубку і сказати цій вішалці все, що про неї думає, та знала й інше, Віктор образиться. 
Ледь дочекала доки він закінчить теревенити.  
— До зустрічі, Стелл. — Лагідним тоном сюсюкав чоловік. — Ми з Мар’яною зараз будемо. 
— Я не Мар’яна. — Зірвалася дівчина щойно чоловік поклав слухавку. — За два роки можна було вивчити моє ім’я — мене звати Маріанна.  
— Рибонько, ну не сердься. — Тепер Віктор сюсюкався з нею. Терпіти не могла це блюзнірство. 
— Маріанна! — Закотивши очима, крізь зуби процідила дівчина. 
Віктор зітхнув, примружившись, враз змінив вираз обличчя на суворий. 
— Що знову не так? 
— Чому, ти забираєш цю фіфу, а не Коля? Чи може вона розраховувала, що я айтівець і мене не відпустять, а вона займе моє місце біля тебе? А може ще краще житиме з нами в одному наметі, бо їй одній холодно в ночі? — Нервово цідила крізь зуби дівчина, крокуючи понад ліжком туди сюди. 
— Маріанно, припини нести ахінею. Всі машини завантажені. Вільне місце ж тільки у нас. — Теж зірвався Віктор. 
Дівчина різко оглянулася на свого коханого. 
— Мельник, ці два роки, я те й роблю, що відвойовую тебе у дівок. Мені це набридло. Це не стосунки, а казна-що. Повір я не на смітнику себе знайшла, аби бігати за тобою. 
— Я не винен, що дівки, мов навіжені бігають за мною, проходу не дають.  
— Справді?!! — Кривлялася Маріанна. — То може ти припиниш поводитися як повія, добрий самаритянине?  
— Послухай, ти мене дістала. — Заревів Віктор.  
— От і добре, вали до своєї Стелли. 
Не стримуючи емоцій випалила Маріанна й покинула спальню гримнувши дверима. Чула як Віктор кликав її, та поспішно подалася в санвузол, де й зачинилася. Увімкнула холодну воду, тамувала у собі образу на Віктора за його легковажність, та свою скажену ревність. Він сам частково загравав з дівчатами, чим і провокував їх. Стелла ось уже рік як буквально прилипла до них. Вона була всюди де бували вони. Не пропускала можливості пофліртувати з Віктором. Від цього чоловік буквально розцвітав. 
Віктор стукав двері та грізно наказував. 
— Маріанно, відчини. Якщо ти не відчиниш, я справді поїду без тебе. Часу обмаль, потрібно виїжджати. Зараз не час для твоїх істерик. 
Шелест води не приглушував голосу чоловіка. Дівчина закрила руками вуха, аби не чути його. Їй потрібно кілька хвилин аби заспокоїтися. Поведінка Віктора бісила. Він ніколи не говорив, що кохає її, що вона потрібна йому. Хоча місяць тому зробив пропозицію, та поведінка його зовсім не змінилася. Він завжди говорив, що кохання краще доводити діями, ані ж словами. Маріанна мовчала, адже воліла все ж почути ці заповітні слова. Та вона ані їх не чула, ні на ділі не бачила. 
Навіть не зрозуміла як це трапилося, в один момент опинилася в руках чоловіка. 
— Дурненька, заспокойся, поїхали, бо якщо я поїду без тебе, то Стелла не пропустить можливості чіплятися до мене. 
Маріанна виривалася. Розуміла він говорив це навмисно, аби змусити дівчину припинити ображатися. Він це робив майже завжди, і як не дивно це діяло на неї, хоча мільйон разів собі обіцяла, що більше не поведеться на це. 
Раптом задзвонив телефон Мельника. Він однією рукою тримав Маріанну, іншою зняв слухавку.

—     Так, Тарасе, ми вже виїжджаємо.

Маріанна звільнившись з полону чоловіка, підійшла до рукомийника. Вмилася холодною водою, доки Віктор щось узгоджував з товаришем. Тарас організував цю поїздку на нелегальні розкопки, адже за його словами у тому місці, вже працювали археологи. Що саме зібрався шукати, розповість на місці.

Витершись рушником, Маріанна оминула чоловіка подавшись у спальню. Лиш тепер згадала про зарядний пристрій до телефону, про який зовсім забула.

Відразу за нею увійшов Віктор, схопивши її в обійми, впився в її губи палким поцілунком. Не хотіла відповідати, образа на нього осіла в душі. Просто стояла мовчки стиснувши губи.

Віктор припинив, хмикнувши пильно дивився на неї.

—     Тобі не личать надуті щоки, ти на хом’яка схожа.

Маріанна вирвалася з обіймів коханого, обурена цією фразою до глибини душі.

—     То пошукай собі принцесу. — Взявши зарядний пристрій подалася зі спальні.

—     А цю валізу хто тягти буде? — Розгублено дивився їй у слід Віктор.

—     Ти. Там наші спільні речі. — Холодно відмахнулася дівчина.

—     Б’юся об заклад, твоїх більше. — Невдоволено пробурмотів чоловік.

Маріанна оглянулася, зірвано запитавши.

—     Пропонуєш нести мені?

—     Іди вже. — Тягнучи валізу, невдоволено нахмурився Віктор.

По Стеллу їхали мовчки. Віктор вів авто, Маріанна ж рилася в телефоні шукаючи інформацію про старовинне село Медвин. Хоча інформації на старовинне поселення дуже мало. Зараз вони їхали саме туди. Там поблизу Богуслава, замок колись був, про нього легенди ходять, саме там велися офіційні розкопки.

Віктор пригальмував. Маріанна підняла погляд. Вони зупинилися біля під’їзду Стелли. Розфарбована блондинка в сонцезахисних окулярах посміхалася на всі тридцять два, одягнена у топ який ледь прикривав груди та коротесенькі джинсові шорти, які лише прикривали принади.

Маріанна важко видихнувши похитала головою. — Точно Віктора зібралася зваблювати. Ревність знову згустком засіла у сонячному сплетінні. — Ну нехай. Твердив здоровий глузд. — Завтра як комарі зжеруть, ходитиме вся в зелену крапочку. На дворі ж червень, а вони на природу їдуть. Там же ліс, природа дика. — Цікаво як вона житиме в наметі, адже звикла до комфорту та зручностей.