Розділ IIІ

Міцні великі лапи з гострими кігтями опустилися на землю з жахливим гуркотом, що хвилею розкотилися по всьому селищу та певне полинув ще далі за горизонт. Великі крила швидко склалися на могутній спині, гнучка міцна шия схилилася до охоронців, що завмерли на місці та неначе втратили можливість говорити. Видовжені, подібні до зміїних, зіниці загрозливо дивилися то на одного чоловіка то на іншого з відразою і нічим не прикритою люттю. Довгий, покритий як і все тіло, білими грубими лусками хвіст лежав прямо біля ніг принцеси яка здавалося б ще трошки і втратить свідомість від жаху.

Вона читала про ті жахливі речі що робили дракони пару століть тому. Вони палили цілі села, викрадали людей, яких після цього вже ніколи не бачили, люди жили в жаху та безпросвітній темряві, дракони були господарями того життя. Лише через пару століть люди винайшли гармати та змогли скласти конкуренцію цим монстрам і наразі книги казали, що всі дракони вже були знищені. Але ж ні, ось він стоїть прямо перед нею та дивиться на єдиних людей які могли щось зробити в цій ситуації.

Нарешті охоронці прийшли в себе та певне головний серед них вийняв меча і почав голосно роздавати накази своїм підлеглим.

-Перший та  четвертий, заберіть Її Високість та поверніть до палацу і візьміть із собою підмогу! Другий і третій, відведіть жителів міста у безпечне місце та будьте з ними! П’ятий та шостий за мною!

-Так сер! – як тільки закінчили лунати накази чоловіки у військовій формі зірвали з місця виконувати їх і вже під час бігу відповіли головному.

Двоє людей рухалися в сторону принцеси на ходу витягаючи мечі, великі зміїні очі смикнулися в їх сторону, а хвіст що до цього спокійно лежав на землі піднявся в повітря та збив охоронців з ніг одночасно відкидаючи їх подалі і одночасно з цим дракон почав розвертатися в сторону принцеси яка досі не могла навіть пальцем поворухнути. Коли великі чорні зіниці обрамлені злегка рожевуватою райдужкою глянули прямо у зелені, потоплені в страху, очі. По спині Адріани пробіг табун холодних мурашок, а щоку обпекла гаряча солона рідина. Раптом тварина видала голосний рев та різко розірвавши зоровий контакт розвернула шию собі за спину за якою встигли зібратися з десяток лучників що один за одним випускали стріли та невмолимо наступали намагаючись змусити звіра відходити далі від міста. Дракон знову заніс хвіст та наніс ще один удар, але надовго це людей не зупинило і стріли полетіли з новою силою, видавши ще один голосний рев дракон знову розвернувся до принцеси, білосніжною шиєю текли тонкі річечки багряної крові, це виглядало жахливо та одночасно чарівно. Розправивши крила та швидко але на диво обережно схопив дівчину передньою лапою та зринув у небо стрімко зникаючи серед зірок та темних верхів таких далеких дерев.

На землі запанувала паніка, військові які не один рік витратили на вишкіл, навчання та подальші тренування, люди які майстерно стримували свої емоції, наразі хаотично намагалися зрозуміти, що робити далі та як повідомити королю та королеві що їх єдину доньку викрав жахливий монстр. Зрештою заховавши зброю та осягнувши неминучість того що їх чекає надалі вони рушили до палацу.

Прийом уже закінчився і гості стояли на центральному вході з замку чекаючи свої карети, а ті хто залишалися у палаці на ніч просто в намаганні довше поговорити один з одним теж стояли на прохолодному повітрі ночі ховаючись від вітру у теплих мантіях та накидках. Король Егберт та Королева Емерсон стояли поряд із правителями королівства Ініт, з яким збиралися поріднитися. Чоловіки про щось розмовляли, а жінки біля них уважно прислухалися та час до часу додавали пару своїх коментарів і лише Принц Крістіан, спадкоємець престолу Ініт, стояв глибо занурившись у свої думки з явно незадоволеним виразом обличчя.

Розмови почали потроху стихати та переходити у стурбовані перешіптування, що не вкрилося від уваги Королеви Емерсон яка не була сильно захоплена розмовою свого чоловіка з майбутнім свекром. Вона обвела поглядом гостей які ще не встигли відбути, які або перешіптувалися або занепокоєно дивилися на господарів сьогоднішнього вечора, а потім її зір сфокусувався на темній групі людей, що йшла до них. Королева намагаючись не виказувати свого хвилювання легенько торкнулася до плеча Короля Егберта та ледь помітно кивнула головою в сторону незрозумілої групи людей. Густі темні брови зійшлися на перенісся, чоловік поклав долоню на руків’я меча та впевнено, але обережно, рушив вперед, проте підійшовши достатньо близько аби розрізняти обличчя Король заспокоївся та полишивши меч, заклавши руки за спину і почав чекати пояснень чому охоронці, що мали знаходитися біля брами, наразі всі разом йдуть до палацу ніби в воду опущені.

Коли охоронці зрозуміли, що їх уже помітили, то зупинилися і головний серед них вийшов  вперед.

-Ваша Величність.- права брова Короля Егберта поповзла нагору, а охоронець нервово сковтнув слину. – Я помітив Принцесу Адріану коли вона намагалася вийти за браму, я хотів її зупинити та відвести назад до палацу, проте вона почала пручатися тому, я покликав хлопців допомогти мені з цим. – очі Його Величності небезпечно блимнули. – вони намагалися взяти її за руку щоб вона не могла втекти, проте їм цього не вдалося зробити бо з’явився…. – він замовк намагаючись підібрати слова.

-Не тягни. Хто з’явився та що сталося з моєю донькою?

Охоронець глибоко вдихнув та одному подиху відповів.

-Тамбувдракон

-Хто?!

-Дракон сер. Він забрав принцесу та полетів. – відповів уже інший офіцер, що стояв позаду, бо розумів що головний не справляється.