Розділ I

На місто вже давно спустилася ніч, люди поховалися по своїм домівках, запаливши вогні у вікнах і лише пара котів та собак де-не-де перебігали вулицю. Бруківка була досі мокра після дощу, а в глибоких і не дуже калюжах можна було роздивитися осяяне зорями небо. Міська брама була вже закрита, а сторожі коло неї пильно вдивляючись в темряву час від часу перекидалися парою фраз аби не заснути. З цієї вежі можна було розгледіти кожну частинку міста, а також сад, що знаходився позаду палацу. Там завжди було чудово, і взимку, і влітку. Навіть під час жахливої спеки там росли і кораловий люпин, і мальви всіх можливих кольорів, від бордового до ніжного молочного, і ще багато різних та дивовижних рослин. Сторож уже закриває браму до палацу, значить вже десята вечора і принцесі пора поспішати до своєї кімнати, адже в цей час до неї завжди заходить мама і вона точно не зрадіє якщо не застане свою доньку на місці. Дівчина востаннє обвела поглядом місто і розвернувшись побігла вниз по сходах, а потім довгими звивистими коридорами. Повз неї пролітали портрети, гобелени, а на невеликих столиках біля стіни стояли невеличкі статуетки та бюсти попередніх королів, королев та всіх хто прославився при дворі. Принцеса вже майже добігла до потрібних їй дверей проте раптом нога за щось зачепилася і не втримавши рівновагу, дівчина полетіла вниз. Вона вже приготувалася до падіння, проте в останню секунду хтось схопив її за руку і потягнув нагору. Коли дівчина впевнилася, що впевнено стоїть на своїх двох, то розвернулася в сторону її рятівника й підняла очі. Там стояла її мати, висока жінка в довгій сукні сливового кольору та безліччю золотих прикрас на тканині, тонкій шиї, довгих пальцях, витончених зап’ястках, а також у складній зачісці над якої працювало дві помічниці майже цілий ранок. Обличчя в неї завжди було строге та холодне, але про свою доньку вона завжди піклувалася. Принцеса одразу випрямила спину, злегка посміхнулася та намагалася зробити вигляд ніби нічого не сталося і вони просто випадково зіткнулися в коридорі.

-Доброго вечора мамо, рада Вас бачити!

Королева простила вітання повз вуха та насупивши брови глянула на доньку.

-Що ти робиш тут у такий час? Ти давно вже мала бути в своїй кімнаті і готуватися до сну. Завтра у нас всіх, а особливо у тебе, важливий день.

Під важливим днем королева мала на увазі те, що завтра до їх королівства мали з’їхатися всі принци із сусідніх та далеких держав для того об принцеса могла обрати собі того з ким буде змушена одружитися. Принцеса давно думала про цей день, вона відтягувала його як могла, проте цього разу їй не вдалося вговорити батьків перенести цю подію. Дівчина не хотіла вибирати принца, не хотіла одружуватися і навіть намагалася втекти, проте як тільки вона діставалася до міської брами її наздоганяли і відвозили назад у палац. Останні тижні вона була вже просто вдячна за те, що вона хоча б має право вибрати, бо навіть її матір ніхто не питав, просто одного дня по неї приїхала карета і забрала сюди. Принцеса невесело посміхнулася і відповіла матері:

-Так мамо, звичайно пам’ятаю. Я просто ходила на вежу востаннє глянути на місто, адже скоріше за все завтра мене вже тут не буде.

-Це не привід до того аби підніматися на вежу. Ми з батьком здається казали, що тобі заборонено туди ходити. – мати піднесла руку до обличчя та втомлено потерла перенісся, але глибоко вдихнувши вона знову глянула на доньку, що стояла з опущеною головою. – Заходь в кімнату.

Дівчина швиденько кивнула і відкривши двері зайшла всередину. Кімната була простора та світла, по центру стояло велике дерев’яне ліжко застелене шовковими простирадлами приємного молочного кольору. Зліва стояла шафа на невеличких ніжках та з гарним різбленням на дверцятах, що була заповнена гарними сукнями. Поряд стояв комод зі схожими візерунками в якому лежали різні стрічки, мереживо та прикраси з перлів та дорогоцінного каміння. Справа, коло великого вікна, що вже було закрите важкими шторами, стояв стіл на якому лежало невеличке дзеркало та перо з чорнилом і пергаментом. Біля ліжка на підсвічнику вже стояла запалена свічка. Принцеса пройшла вглиб кімнати поступово виймаючи шпильки з волосся та обережно розпускаючи зачіску. Мати досі стояла на порозі та спостерігала за своєю донькою. Вона не могла повірити, що вона вже така доросла і що вже має виходити заміж, проте вирішивши, що зараз не час для подібних думок вона кашлянула привертаючи до себе увагу і коли принцеса повернулася до неї продовжила говорити:

-Адріано, мені потрібно йти. Добраніч.

-Добраніч мамо. – королева злегка кивнула і закривши за собою двері пішла далі коридором, а принцеса взяла гребінь і розчесуючи волосся підійшла до сукні, що висіла в кутку кімнати приготована на завтра. Вона була глибокого смарагдового кольору прикрашена чорним мереживом та розшита рідкісними срібними нитками. В неї був довгий шлейф та майже не мала рукавів повністю відкриваючи плечі, а поряд на невеличкій табуретці з гарними вигнутими ніжками лежала табуретка, а на ній лежала срібна корона з гарними візерунками та інкрустованими маленькими чорними камінчиками та більшими смарагдами, які таємничо виблискували в світлі свічок. Адріана важко зітхнула і відійшла від сукні, поклала гребінь на комод попутно задмухуючи свічку та нарешті лягла в ліжко. В її голові ще довго роїлися різні думки і сон зморив її тільки коли почало світати.

***

Ранок був надто спокійним як для такого божевільного дня. Зараз було близько шостої ранку проте Адріана вже не спала, сьогодні вночі їй вдалося лише на пару годин поринути у сон. Вона вже розчесалася, привела себе в порядок і сиділа біля вікна читаючи книгу коли в двері постукали. Дівчина швидко відклала читання і відповіла: