Розділ 1: Квіти на пустирі | Частина 1: Тіні та сподівання (POV Снейпа)

Повітря в Коукворті завжди мало присмак заліза та застояного диму. Северус звик до цього запаху, як звик до постійного відчуття голоду десь під ребрами та до вічного скрипу мостин у батьківському домі. Він сидів у самій глибині заростей бузини — там, де гілки перепліталися так тісно, що утворювали щось на кшталт печери. Це було його єдине безпечне місце.
​Крізь щілини в листі він спостерігав за дитячим майданчиком. Його погляд, гострий і чіпкий, був прикутий до дівчинки з волоссям кольору розпеченої міді. Лілі. Вона була наче яскрава пляма на вицвілій старій фотографії.
​Він спостерігав за нею вже багато тижнів. Він бачив, як вона іноді змушувала предмети здригатися, як вона сміялася з речей, які інші діти навіть не помічали. Але сьогодні сталося дещо неймовірне.
​Лілі злетіла на гойдалці так високо, що ланцюги загрозливо хруснули. А потім вона просто... випустила їх. Северус затамував подих, його серце вдарило в грудну клітку, як полонений птах. Він чекав на крик, на глухий удар об землю, але дівчинка плавно ковзнула по повітрю, наче підхоплена невидимим потоком води, і м’яко опустилася на траву.
​— Магія... — ледь чутно видихнув він. Це слово обпекло йому губи.
​Він виповз зі свого сховища. Його чорний піджак — колишня річ матері, нашвидку перешита під його худі плечі — зачепився за колючку, але він навіть не звернув уваги. Він відчував себе оголеним під яскравим денним світлом, соромлячись своїх занадто коротких штанів і брудних нігтів, але непереборне бажання бути поруч із нею штовхало його вперед.
​Петунія, її сестра, одразу помітила його. Вона скривилася так, наче побачила щось огидне, що виповзло з каналізації.
— Лілі, поглянь, це знову той хлопчик із Павучого завулку. Мама казала з ним не розмовляти. Від нього тхне річкою!
​Северус завмер. Його обличчя спалахнуло, а пальці в кишенях стислися в кулаки. Він хотів розвернутися і втекти назад у тіні, але Лілі... Лілі дивилася на нього інакше. В її очах не було огиди — лише щира, непідробна цікавість.
​— Я бачив, як ти це зробила, — сказав він, намагаючись, щоб голос не тремтів. — Те, як ти стрибнула. Ти... ти така ж, як і я. Ти відьма.
​Петунія ахнула, ображено притиснувши руки до грудей.
— Як ти смієш! Моя сестра не... не те слово! Ти просто ненормальний, Северусе Снейпе!
​Він проігнорував Петунію. Вона була лише сірим фоном, шумом. Він підійшов ближче до Лілі. Між ними було всього кілька кроків, і він міг бачити веснянки на її носі. Щоб довести свою правоту, щоб показати їй світ, який він бачив щоночі у своїх снах, Северус підняв руку.
​На його тремтячій долоні лежала зів’яла квітка, знайдена в пилюці біля дороги. Він заплющив очі на мить, згадуючи, як його мати іноді робила дивні речі, коли думала, що батько не бачить. Він зібрав усю свою волю в один гарячий вузол у сонячному сплетінні й спрямував його до кінчиків пальців.
​Пелюстки квітки здригнулися. Вони налилися кольором, вирівнялися і розкрилися, пахнучи свіжістю та дощем посеред задушливого дня.
​— Бачиш? — прошепотів він, піднімаючи на неї очі. — Це не помилка. Це дар.
​Лілі дивилася на квітку так, наче це було найцінніше скарб у світі. Її здивування повільно перетворилося на таку теплу посмішку, що Северус відчув, як уперше в житті холод усередині нього почав відступати.