Розділ 11 Нове випробування.

Перші місяці спільного життя стали для Софії та Максима часом глибокого пізнання одне одного у звичайному, щоденному побуті. Попри те, що між ними панували ніжність і довіра, доросле життя швидко поставило їх перед реальними викликами.

Максим працював практично без відпочинку. Прагнучи повністю забезпечити нову родину, закрити всі медичні потреби, підготувати дитячу кімнату та показати, що він здатен утримувати сім'ю без жодної сторонньої допомоги, вінбрав додаткові архітектурні проєкти й часто засинав просто за робочим столом серед креслень і роздруківок.

Софії ж довелося швидко адаптуватися до нової ролі. У шістнадцять років вона вчилася веденню господарства, готувала їжу, розподіляла сімейний бюджет та паралельно готувалася до складання шкільних іспитів екстерном, адже залишати навчання вона не збиралася. Іноді на неї накочувала важка втома й самотність, коли Максим затримувався на об'єктах допізна. У такі вечори вона сідала біля мольберта й малювала — це допомагало їй тримати внутрішню рівновагу.

Найважчим випробуванням стала відсутність підтримки з боку батьків. Мати жодного разу не зателефонувала, а батько вдавав, ніби доньки більше не існує. Єдиною міцною ниточкою з минулим залишалася бабуся Ганна Петрівна, яка щотижня передавала з села домашні продукти, в'язані дитячі шкарпетки й підтримувала Софію теплими порадами по телефону.

На сьомому місяці вагітності стався випадок, який перевірив їхній союз на міцність. У Софії раптово піднявся тиск і погіршилося самопочуття. Вона була вдома сама, коли відчула різкий біль і запаморочення. Злякавшись за дитину, вона набрала Максима.

Максим кинув важливу зустріч із замовниками й за п'ятнадцять хвилин уже був удома. Він особисто відвіз її до лікарні, не відходячи від неї ні на крок під час обстеження. Лікарі заспокоїли: це була тимчасова втома, але Софії потрібен був суворий спокій і більше відпочинку.

Того вечора, повернувшись додому, Максим уперше за довгий час відклав усі креслення вбік. Він сів поруч із дружиною на дивані, дбайливо обняв її та поклав голову їй на плече.

— Вибач мені, Софіє, — тихо сказав він, цілуючи її зблідлі пальці. — Я так занурився у роботу й прагнення довести всім навколо, що я впораюся, що трохи забув про найголовніше. Моя робота не варта вашого спокою. Нам потрібні не додаткові гроші, а час разом.

Софія посміхнулася й провівши долонею по його волоссю:

— Ми все робимо правильно, Максиме. Ми вчимося бути сім'єю. Головне, що ми разом і ми відчуваємо одне одного.

Ця ситуація зблизила їх ще більше. Максим перерозподілив графік роботи, почав більше часу проводити вдома, і разом вони розпочали фінальні приготування: фарбували стіни в дитячій у ніжні пастельні тони, обирали візочок та складали першу дитячу колиску.

Софія відчувала, як усередині неї росте нове життя, і разом із цим росла її власна внутрішня сила. Вона більше не була тією заляканою дівчинкою з золотої клітки. Вона була коханою дружиною та майбутньою матір'ю, яка сміливо дивилася у своє майбутнє.