Розділ 2

Через кілька годин пошуку, Том відчув, що за ним хтось стежить. Хлопець узяв телефон, увімкнув камеру і перемкнувши її на селфі наблизив камеру на максимальну позначку. Неподалік за пагорбом він побачив силует людини. Том прискорив кроки, за декілька метрів він побачив нахилену стару будову, яка наполовину була під піском. Обійшовши дерево та оминувши маленьку будівлю схожу на барак, він прискореними кроками наблизився до своєї цілі. Хлопець проліз всередину будівлі, пройшов декілька кроків, всередині було темно, на одній стіні висів старий смолоскип, Том підніс до нього запальничку “Зіпо” і на диво зайнявшись, смолоскип освітив одну частину будови де стояв хлопець. Том хотів зачекати і дізнатись чи зайде за ним незнайома постать, що ховалась за пагорбом, тому він сховався за однією із колон, що тримали стелю, сподіваючись застигнути зненацька незнайомця.

Чверть години Том стояв упираючись плечем у стіну але нікого не було. За цей час, він розгледів частину будівлі. Підлога вимощена старими жовтуватими плитами спускалась вниз, стіни були старими та подертими. На мить він подумав що йому здалось і насправді ніхто за ним не стежив. Хлопець вирішив зачекати ще п’ять хвилин і вирушити далі на пошуки реліквії. Це було не даремно, Том вже зробив крок щоб вийти, але почув звук легких кроків, які швидко наближались до нього. Він побачив тінь незнайомця і накинувся на нього ззаду.

- Агхх – вигукнула дівчина, яка вже лежала під Томом – Що ти робиш?

Том був трохи здивований, незнайомцем виявилась дівчина.

– Це ти, що робиш? Ти цілий день стежила за мною, Я тебе давно помітив.

Том відпустив дівчину і обтрусився від пилу.

- На кого ти працюєш? Що тобі від нас треба?

Том оглянув дівчину з ніг до голови, вона здалась йому дуже вродливою. Її густе, трохи підкручене, темне волосся спускалось майже до попереку. Відблиски від смолоскипу грали у її волоссі, здавалось що воно було не чорне а з нотками синього кольору, наче пір’я ворона. Очі дівчини були яскраво зелені, ніби примальовані у фотошопі. Вузькі джинси підкреслювали її фігуру, а біла блуза з невеликою хусткою на шиї і темних окулярах надавали їй загадковості. Поверх блузи на ній була прозора легка накидка, яка захищала її від сонця. Дівчина здавалась розгубленою.

- Вибач, що налякала тебе, Я нічого поганого не мала на думці. Я працюю у ФБР, мені доручили знайти мисливця за реліквіями. Є інформація, що один надзвичайно небезпечний злочинець сьогодні вкраде у вас ту реліквію, що ви шукаєте - Дівчина показала Тому жетон ФБР, на подив хлопця він здавався справжнім — Я повинна вистежити його – дівчина струсила з себе пилюку і сіла на високий кам’яний блок що лежав на підлозі – До речі, мене звуть Софія. Агент Софія Кастелано.

Дівчина розкрила документ “ Софія Кастелано” було написано у рядках ім’я та прізвище та “молодший лейтенант” у рядку посада.

Том недовірливо глянув на Софію, щось вдаване було у дівчині.

- Том. Мене звуть Том. Вибач, але не думаю що в тебе вийде його вистежити, якщо ти попалася на мій прийом. Думаю, у мене більше шансів зберегти скіпетр без тебе. Я мушу доповісти начальству про тебе. Адже ти незаконно проникла на приватну територію – Том був сердитий.

Дівчина злякалася і Тому здавалося, що вона щось не домовляє, хлопець не міг їй довіряти.

Софія зістрибнула з блоку і підійшла дуже близько до Тома.

- Почекай, давай не поспішатимемо. Це дуже важливо, якщо ти розповіси комусь, то можуть піти чутки. І викрадач дізнається, що Я на нього полюю. Давай зробимо інакше: ти забудеш, що ми зустрічалися, а Я піду в тиху місцину і стежитиму звідти. Будь ласочка, не видавай мене - жалібно проскиглила Софія.

Том вирішив не видавати дівчину, йому стало шкода Софію, відтак він не хотів щоб її за це звільнили ще й через нього. Він махнув рукою на вихід, даючи зрозуміти що відпускає її. Софія мовчки розвернулась і пішла геть з будівлі. Зробивши два кроки вона озирнулась і без слів самими губами проказала “дякую”. Том провів її поглядом доки вона не зникла у темряві.

Хлопець вирішив обстежити будівлю в якій знаходився, він пройшов далі по коридору, будівля була нахилена і хлопець трохи сковзав по підлозі, тримаючись одною рукою за стіну, іншою він тримав ліхтарик який витяг зі своєї поясної сумки. Пройшовши ще декілька кроків, Том послизнувся і покотився униз хапаючись руками за будь що, аби не впасти у самий униз. Він махав руками у різні боки і нарешті ухопився за щось холодне і тверде. Ліхтар покотився кудись вниз. Впершись на предмет, що його врятував, Том підвівся на ноги та ухопився за металевий тримач для смолоскипу, як раптом тримач нахилився і з лівої від Тома сторони, з гуркотом почала відхилятись стіна. Зі стелі посипались каміння та здійнялась велика хмара пилу. Хлопець зазирнув всередину і не побачив нічого окрім темряви, він увімкнув ліхтарик на своєму телефоні та освітив підлогу під собою, сподіваючись знайти ліхтар, який він загубив під час падіння. Обійшовши декілька метрів у різні боки, Том все ж таки зачепив ліхтарик ногою і піднявши його увімкнув. В коридорі одразу спалахнуло яскраве світло. Хлопець підійшов до стіни, яка від’їхала і відкрила таємний вхід і зазирнув туди, освітивши собі шлях ліхтариком. Всередині цієї потаємної кімнати простягався ще один видовжений коридор, в кінці якого, Том побачив двох коней зроблених нібито з мармуру. Біля них стояв саркофаг, здавалося б, коні були вартовими того, що знаходилось усередині. Їхні плавні лінії та неземний вигляд переносили думки назад у часі, коли героїчні пригоди були повсякденними. Під арками гробниці, вишукано вибитими мармуровими візерунками, час зупинився. Ця гробниця виглядає не так як ті, які бачив раніше Том. Хлопець обійшов її вздовж і впоперек. Вся стеля була викладена дорогоцінним камінням. Стіни білі, без бруду, ніби цю кімнату щойно збудували. Саркофаг що стояв поміж коней, зроблений з того ж матеріалу що і його вартові, оздоблений золотими візерунками і єгипетськими ієрогліфами.