Розділ 3

"Під покровом темряви"

Вікторіо, тим часом, повернувся до своєї бази. Старий гараж на околиці міста, зсередини обладнаний краще, ніж деякі штаб-квартири спецслужб. Холодне світло, монітори, карти, досьє.

Він підійшов до стіни, де висіло фото. Чоловік у сірому капюшоні. Його обличчя було стерте – не пікселями, а самою реальністю. Навіть системи розпізнавання не могли вловити жодної риси.

– Ти хочеш грати в тінях? – прошепотів Вікторіо. – Але тепер ми удвох будемо світлом. І цього разу — я не дам її зламати.

Він узяв одну з папок, відкрив її – і виявив фото... Літи.

Вікторіо втупився в світлину. Здавалося, вона глянула йому у вічі з того глянцевого аркуша — усміхнена, вірна, віддана. Та за цим обличчям тепер ховалося щось інше. Статті, витяги з камер, позначки маркером по краях — усе натякало на одне: її дії останнім часом не збігалися з її словами.

Його пальці ковзнули по наступній сторінці. Таємна зустріч у порту. Той самий день, коли підірвали склад Вейни. І там — невиразна тінь за її спиною. Обличчя приховане, але постать... Він бачив її раніше. Ні, не обличчя — відчуття.

Його компанія офіційно займалась «логістичним консалтингом» — по факту, вона організовувала постачання зброї в зони конфлікту. Він не торгував із державами напряму — лише з тими, кому потрібен був швидкий товар і гарантія, що все зникне, щойно приїде. Гроші — тільки крипта або готівка. Ніяких імен, ніяких рахунків.

Працював через третіх осіб: фірми-прокладки в Болгарії, склади на півдні Італії, порти в Тунісі, технічне перевантаження на Кіпрі. Далі — все в контейнерах: гвинтівки на прикладі М21, М14, М24, М25, боєприпаси такі як протипіхотні міни, ручні гранати, набої для гвинтівок, навіть старі дрони. Те, що уряди називали «військовими надлишками», для нього було джерелом прибутку.

Першими клієнтами були польові командири в Центральній Африці. Потім — військові радники з Близького Сходу. А зараз — приватні охоронні структури в Латинській Америці. Він не питав, куди піде зброя. Його справа — доставити.

Він постачав війну. Тихо. Без імен. 

У кімнаті було тихо. На столі замиготів екран комп'ютера: надійшло термінове повідомлення. Один з вантажів зник з радарів. Контейнер не прибув до місця призначення. Саме головне, що зник тільки товар з сумою в сотні тисяч доларів. Всі його люди мовчали, що означало лише одне - люди, які везли товар, зникнули.Вікторіо підвівся, глянув у темне вікно. Місто спало. Але він відчував — хтось із тих, кого він колись вважав «своїми», більше не на його боці.

І знову погляд на фото Літи.

Усе вказувало на неї.

Але інтуїція — той самий шостий голос, який колись врятував йому життя — казала: вона не грає сама.

Хтось стоїть за спиною.

І він досі в тіні.

Він перегорнув наступну сторінку досьє, і його погляд став холоднішим. Це була та сама дата, коли вибух на складі Вейни розгорівся з особливою силою. Місце — порт у Валетті, а на камерах без обличчя — лише тінь, що рухалася в той самий час, коли Літа була там. Обличчя розпізнати не вдалося, але він бачив це — він знав, що за цим ховається.

Далі йшли розпорядження, звіти, перевірка документів. І ось вона, та сама стрічка — «Фінансові потоки: Логістика та постачання зброї». Йому не потрібно було нічого більше. Він знав, що Літа вже давно грає в цю гру, а те, що відбувається зараз, — лише наступний крок у змові, де він не є центральною фігурою. Хтось інший робить рухи, поки він не помічає.

Його пальці ковзнули по поверхні таблиці, заповненої цифрами, маршрутами та місцями доставки. Африка, Близький Схід, Латинська Америка. Він був у всіх цих місцях, але його обличчя не було там — ніде не було його імені. Логістика була його звичкою, його способом виживання. Його компанія займалася транспортними поставками в регіони, де не було іншого способу укласти угоду, як через зброю. І його підрозділи працювали на території, де бізнес та політика давно перестали бути різними поняттями.

Якщо хтось і мав шанси порушити його плани, то це була вона. Вейна — жінка, з якою він познайомився кілька років тому в темному барі на південному заході. Він не планував ні спілкуватися, ні мати справи з нею. У той час він тільки починав свої справи з постачанням зброї на африканський континент, а вона — молода, амбіційна і вже знайшла свою нішу в торгівлі. Спочатку він бачив в ній просто конкурентку. Але її розум, її холоднокровність у будь-якій ситуації привернули його увагу.

Тоді, через кілька зустрічей, вони створили зв'язок, що переріс у не просто бізнес, а й певну схожість у методах роботи. Вейна була сильною жінкою, спритною і такою, що могла досягти результату будь-якою ціною. І хоч він й не любив визнавати цього, її рішучість змусила його поважати її. Їхній союз став важливим елементом у його діяльності, але згодом усе стало складніше.

Вікторіо пам'ятав, як він і Вейна почали працювати разом, коли він все більше втягувався у військові поставки. На початку це були лише постачання до кількох менших конфліктних зон, але з часом бізнес розростався. Його компанія тепер працювала у кількох великих регіонах — Африці, Близькому Сході, Латинській Америці — де на заході були обмеження, а він умів ці обмеження обходити. Вейна була одним із тих людей, які допомогли йому розширити цей бізнес і налаштувати ефективну мережу поставок зброї для різних угруповань, які потребували її для своїх цілей.

Кожна нова партія зброї вимагала ретельної організації. Через Балкани, Грецію та Туреччину йшли основні маршрути. Поставки в Лівію й Ліберію тривали постійно, хоча під завісою секретності. У той час Вейна була на перших ролях — з її контактами і впливами на місцях, її мережа закупівель ставала все потужнішою.

Але з часом між ними виникли непорозуміння. Його все більше захоплював масштаб цієї діяльності. І чим далі він заходив, тим важче було підтримувати старі зв'язки, навіть з Вейною. Спочатку все йшло як по маслу — поставки були стабільними, клієнти задоволені. Але чим більше Вікторіо втягувався у темний бізнес, тим частіше відчував, що кожен крок може стати останнім.