Глава 9

— Які ж в тебе крижані пальчики. Так сильно хвилюєшся? — стискає мою руку Август, коли машина, шарудячи гравієм, зупинилася біля їхнього сімейного маєтку. — Не варто, пташко. Вони такі ж люди, як і всі, зі своїми амбіціями, страхами, підвищеною самооцінкою та слабкостями. Нікому не дозволяй себе принижувати, відповідай взаємністю.

— Тобі легко говорити, ти виріс у цьому суспільстві, у тебе імунітет, — від цієї нервозності у мене справді навіть у роті пересохло. Ми прибули першими, двері перед нами відчинив стриманий манірний дворецький. Август пересувається повільно, спираючись на тростину, і кожен його крок я пропускаю через себе, ніби поділяю з ним його біль навпіл. А попереду ще помпезні сходи на другий поверх.

— Августе, давай Френк віднесе тебе нагору. Адже ніхто не побачить.

— Ти побачиш. Не хочу виглядати слабким в очах моєї дівчини.

— Ти не слабкий, ти дико впертий, — зітхаю, переглянувшись із нашим охоронцем. Здається, ми з Френком однієї думки, але нічого не вдієш, якщо Август так вирішив, то ніщо вже не змусить його передумати.

— Любий мій, ти приїхав! Яка ж рада тебе бачити! Боже, ти вже ходиш! Диво таки сталося! — сплеснувши руками, радісно вигукує його мати. — Найкращий подарунок, який ти мені міг зробити!

— З днем ​​народження, мамо, — Август дозволяє їй себе обійняти, не радіє обіймам матері, а саме дозволяє.

— Вітаю, — на обійми я й не розраховую, але Еллісон мене вперто не помічає, ніби я пусте місце.

— Всі мої гості будуть у захваті, побачивши мого старшого сина поряд зі мною! Присядеш? Гей, хлопче! — зверхньо клацає пальцями, підзиваючи офіціанта з тацею шампанського.

— Плював я на їхнє фальшиве захоплення. І я ходжу тільки завдяки Тіні, — Август відмовляється від шампанського, змірявши матір докірливим поглядом. — З якою ти, до речі, не привіталася. Тебе не виправдовує навіть те, що ти сьогодні іменинниця. Поки гості не почали сповзатися, я б хотів тебе попросити показати Тині будинок, адже одного разу це сімейне гніздо дістанеться мені і моя дружина буде тут господинею.

Я готова крізь землю провалитися, а Еллісон навіть зблідла від злості. Мене попереджали, та я й сама знаю, що у цього хлопця жахливий характер, але він явно перегинає палицю. Хапаю келих, відпиваючи половину, щоб промочити горло і хоч якось розслабитись.

— Немає потреби турбувати іменинницю цими клопотами. Я й так бачу, що будинок дуже гарний. Погуляю по кімнатах якось іншим разом, — моя відмова раптом викликала в Еллісон протилежну реакцію, вона рішуче бере мене під руку, явно збираючись виконати прохання сина.

— Ну, що ви, люба. Мені не важко. Заодно побалакаємо, тому що пізніше може не випасти такої можливості, доведеться приділяти увагу гостям, — але як тільки ми вийшли з нею в коридор, її обличчя відразу змінилося. — Якщо думаєш, що вийдеш за нього заміж, то ти сильно помиляєшся, дорогенька! Ти Августу не пара!

— Це не вам вирішувати, дорогенька, — холодно посміхаюся у відповідь. — Знаєте, мене зовсім не коробить ваша зневага або ваше несхвалення. Я не маю мети вам сподобатися. Я тут через Августа, бо він мене попросив. Мабуть, я подивлюся будинок сама, адже у вас, напевно, знайдуться інші справи! — штовхаю двері, навіть не знаючи, куди вони ведуть, потрапляю до якоїсь бібліотеки, потім пролітаю кабінет, не затримуючись поглядом, і несподівано опиняюся, як я розумію, в одній із віталень або як їх ще раніше називали «кімната для ранкового чаювання». …Де на мене чекає чергове випробування — Тріс, який стоїть біля вікна з келихом чогось міцного в руках. От халепа, звідки він тут…  

— Ого, оце так сюрприз, — і доки я хапаю ротом повітря, він підходить все ближче й ближче. — Здравствуй, Тіно. Добре виглядаєш. Отже, Август притягнув тебе до цього склепа зі зміями? — колишні рідні карі очі дивляться співчутливо та м'яко. Тріс звичайно ж змужнів за ці п'ять років, на ньому модний брендовий одяг, хоча він не вважав за потрібне поголитися, тому на тлі м'ятого дизайнерського піджака виглядає якимось недоглянутим. — А я ось вирішив пробратися через задні двері та напитися перед цим… урочистим шабашом.

— Не буду заважати! — Збираюся вискочити в наступні двері, але Тріс хапає мене за руку, встигнувши помітити подаровану Августом каблучку.

— Чому ти з ним, Тіно? Думаєш, він зробить тебе щасливою? Ти нещасна вже зараз, тобі тут некомфортно і я розумію чому. Хочеш утечемо звідси?

— Ні, я хочу, щоб ти мене відпустив. У всіх сенсах! Коли між мною та Августом виникло… тяжіння, я ще не знала, що він твій брат. Мені з ним добре, тому що Август сильна особистість, тому що він відповідає за свої слова, тому що він знає, чого хоче і він не бреше на відміну від тебе! — наші погляди схрестилися і навряд чи в моїх очах він знайде хоч краплину колишньої ніжності, тепер він дивиться на іншу Тіну, на ту, якою я стала через нього.

— Впевнена, що добре його знаєш?

— Мені достатньо того, що він не схожий на тебе! І ще, Трісе, — обертаюся вже біля дверей. – Тільки слабаки топлять свої проблеми у алкоголі!

Мені знадобилося ще десять хвилин, щоб повернутися до Августа у цю шикарну приймальню.

— Ще трохи і я б заблукала. Вже хотіла тобі дзвонити, — підходжу ближче, ткнувшись головою йому в плече, і його рука відразу притискає мене до себе.

— Пташко, від тебе іскри сипляться. Що трапилося? — шепоче на вухо. — Мама насмілилася тобі нагрубити? Не зважай, їй доведеться змиритися. Сподіваюся, ти поставила її на місце?

— Ти відправив мене з нею, щоб я пройшла перше бойове хрещення? Мені навіть «пощастило» зустріти Тріса. Намагається нажертися в одній із кімнат. Чому в мене таке відчуття, що в цьому будинку мешкали нещасні люди? — скидаю голову, ловлю його погляд, але замість відповіді Август… цілує мене в губи. Ми стоїмо і цілуємось прямо на вході, привалившись до стіни, внизу чути голоси, гості починають збиратися, зараз цей будинок заповниться абсолютно чужими мені людьми. І головне, щоб у цьому збіговиську був хоча б хтось один, хто повністю на твоїй стороні.