Глава 2

Тіна

— Серйозно? Зараз це мотивує тебе найсильніше? — склавши руки на грудях, невдоволено хитаю головою. Цього мені ще не вистачало, вечеря з зухвалим деспотом.

— Саме так, на шляху до великої мети, потрібні маленькі тонізуючі радощі, — сопить Август, намагаючись здути вологий від поту чубок. — Відмови я не прийму.

— Ось як? Знаєш, я не люблю чоловіків, які граються з людьми заради своєї забаганки, тому що їм, бачте, закортіло розважитися, чоловіків, які думаю тільки про себе безцінних, — кидаю різким тоном, терпіти не можу ультиматуми.

— Розумниця, правильно робиш, що не любиш, таких придурків треба тримати на відстані. Але я вже великий хлопчик, Тіно, тож у ігри давно не граю. Я ж тебе не на побачення кличу, мені, вочевидь, поки що не до любовних пригод. Нехай це буде вечеря дружнього порозуміння. Раптом після неї ти менше на мене сердитимешся, а я не так нахабно відбиватимусь іронією. На мене ще ніхто і ніколи так не лаявся, як ти, ніхто не смів підвищувати голос, тому мені цікаво дізнатися ближче людину, яка докладає максимум зусиль, щоб поставити мене на ноги, — а він розумний, вміє підбирати слова. Я одразу зрозуміла, що він далеко не дурень, як тільки побачила ці проникливі розумні очі, хлопець знає собі ціну і не лише собі. І в нього сильна воля, просто зараз йому щось заважає скористатися нею.

— Дружня вечеря? Добре, я прийду, якщо ти почнеш дотримуватися дієти, — навіть дозволила собі посміхнутися. Ти не командуватимеш мною, Августе. Ти прийматимеш мої умови.

— Ти завжди так торгуєшся?

— Я не торгуюсь, — хапаю сухий рушник, підходжу ближче, акуратно обтерши йому обличчя. — Насамперед я дбаю про своїх пацієнтів, дію в їхніх інтересах, щоб повернути їм щастя рухатися, танцювати, грати у футбол чи бігати наввипередки зі своїми дітьми. І коли у них виходить — я щаслива подвійно. Так, я сувора, бо знаю, що ти можеш краще й більше. А ти нестерпний, бо ти, напевно, таким народився, — було б простіше, якби він мене так не роздивлявся. Я намагаюся цього не показувати, але деякі його погляди мене бентежать, змушуючи ніяковіти, — Продовжимо? Ти обіцяв, що дістанешся до фінішу.

— Я завжди тримаю своє слово, — повільно, але вперто, перебираючи руками по турніку і спираючись на поки що слабкі ноги, Август таки подолав ці два метри.

— Чудово! Отже, побачимося ввечері, — надто сильно хвалити його ще зарано, обійдемося схвальним кивком і сухою усмішкою.

На роботі мені особливо ніколи було думати про вечерю і про Августа з його владними замашками, я повернулася до цих думок вже вдома. Адже треба переодягнутися. Що одягнути на вечерю з чоловіком, який тебе трохи лякає, дратує та цікавить? З одного боку, Август мій пацієнт, мені ніщо не заважає з ним повечеряти, щоб підтримати і побалакати в невимушеній обстановці, але з іншого боку — ця вечеря не буде дружньою. Вірніше, вона, напевно, пройде мирно, але своїми поглядами та жартиками Август зарядив її іншим настроєм. Це буде вечеря чоловіка та жінки, саме так. Я вже й забула, коли вечеряла наодинці з хлопцем. За ці п'ять років я лише кілька разів дозволяла собі взяти романтичну паузу. Два короткі романи без зобов'язань і прихильності, просто тому, що сподобалися один одному і якийсь час нам було добре разом. Більше ніякого кохання до нестями, я дала собі клятву і не хочу знову збирати свої уламки. Август, ймовірно, один із тих чоловіків, які віддають перевагу коротким інтрижкам замість серйозних стосунків і слів «я тебе кохаю». На більше у таких не вистачає часу, вони зайняті собою, своїм бізнесом, кар'єрою, захопленнями. Якщо чесно, я теж не бачу себе з кимось постійним, поки що не уявляю себе дівчиною, пов'язаною шлюбом та сім'єю. Моє серце все ще кульгає в напрямку щастя, тікаючи від того першого кохання.

Поміркувавши, обрала свою улюблену сукню, яку мені Ева привезла з Італії. Я собі в ній подобаюсь. Темно-синя, приталена, з відкритими плечима, не надто коротка, ледве дістає коліна, стримана, але таке жіночна.

Довелося трохи запізнитися. Я й так мчала трасою під громом та блискавками, розтинаючи калюжі, бо звикла приходити вчасно і тримати обіцянку, але все одно затрималась через аварію.

 Будинок Августа заслуговує на всі похвали та оплески, дуже стильні меблі, над інтер'єром безумовно працювали талановиті дизайнери, але відчувається смак й самого господаря. Я йому про це не скажу, але незважаючи на усі ці заморочки багатія – тут дуже затишно. Стіл у їдальні вже накритий, але Август сидить біля вікна, задумливо дивлячись на дощ.

— Вибач, терпіти не можу спізнюватися. На дорогу впало дерево, тому рух трохи застопорився, — сама не розумію, чому виправдовуюсь. Може, через його захоплений погляд, який він кинув на мене. Не треба, не дивись на мене так, будь ласка.

— Думав, ти взагалі не приїдеш. Погода нас цього літа не балує, — під'їжджає ближче і відсуває для мене стілець. Приймаю його галантність ввічливим кивком. Таким людям дуже хочеться почуватися повноцінними, Август міг би попросити Френка, але, здається, йому в радість робити все самому: посадити мене за стіл, запалити свічки, налити мені вина. — Перевіряйте, лікарю. Усі страви суворо звірені з дієтою.

— Окрім вина, — поблажливо усміхаюся у відповідь.

— Вино для тебе.

— Мені ж не здалося, самовпевнений деспот трохи нервує? — перекидаємось поглядами, і я дуже хочу зрозуміти його настрій.

— Ти гарна дівчина, Тіно, поряд з тобою належить трохи нервувати. Тільки дурень залишиться байдужим, — незважаючи на легке хвилювання йому вдається бути страшенно впевненим у собі. — Хочу відразу попередити, ми не говоритимемо про зламані хребти і про мої шанси на нормальне життя, залишимо це для наших занять. Поговоримо про щось приємне. Добре? — скинулися на мене чіпкі карі очі.

— Тоді розкажи мені про гори. Це було найбільшим твоїм захопленням? — моє запитання його здивувало, він явно не очікував, що ми обговорюватимемо те, що призвело до його травми.