Глава 1

— Тіно, я до тебе по дуже важливій та делікатній справі, — Евелін, завідувачка травматології, вмостившись на кушетку, чекає поки я закінчу вносити дані в електронну картку пацієнта. Вигляд у неї якийсь загадковий, отже, ця її справа моє нове випробування. У цій крутій клініці я працюю лише півроку і мою стресостійкість та професіоналізм все ще тестують, підкидаючи складні завдання. Швиденько відкладаю планшет убік і посміхаюся, готова залюбки прийняти виклик.

— Хочу вмовити тебе з'їздити до одного віп пацієнта. Август Барнс, перелом хребта, чутливість кінцівок збережена, є всі шанси, що він стане на ноги. Я скину тобі всю інформацію, результати обстеження та його курс лікування.

— Але є якийсь нюанс, — підштовхую її викласти мені головну родзинку, тому що практиканту віп пацієнтів просто так не підсовують.

— Нюанс є, — зітхає Евелін. — Характер у цього хлопця не цукор і навіть не перець. Такого грубого засранця ще треба пошукати. Деякі багаті чоловіки щиро вважають, що їм повинні підкорятися гори, океани і навіть жінки. Особливо жінки, — Евелін багатозначно пограла бровами. — Нехай ця розмова залишиться між нами, добре? Ми повинні говорити про пацієнтів із максимальним тактом, але тут важко утриматися. Цей альпініст-аматор занадто засмучений через своє падіння з висоти, тому він зриває свою агресію на кожному, чіпляється буквально до всього, тому що він звичайно ж знає краще за нас, як треба його лікувати і за словом в кишеню не лізе. Проходити реабілітацію в клініці він відмовляється, розумник бажає лікуватися у себе вдома. Його кімната облаштована спецтренажерами, функціональним ліжком з поручнями та підйомником, все за останнім словом техніки, ось тільки фахівці йому не підходять. Трьох він вигнав сам, ще двоє втекли за власним бажанням. Я спостерігаю за твоєю роботою, у твоїх пацієнтів чудова динаміка, ти маєш свій підхід. Раптом тобі вдасться приборкати цього монстра. Платить він дуже добре, але про всяк випадок прихопи собі заспокійливе. Ну що, згодна спробувати?

— Звичайно, деспот-самодур мене не злякає, — впевнено киваю у відповідь, хоча з такими типами я навряд чи стикалася, але спробувати варто. — Мені сьогодні його відвідати?

— Так, бажано. Лови адресу. Подзвониш мені після, розповіси, як пройшла перша зустріч, — в очах моєї начальниці блиснули пустотливі вогники. Цікаво, мої колеги вже зробили ставки, хто переможе, я чи чудовисько Август.

— А де це? — Переглянувши повідомлення, здивовано морщу чоло.

— П'ять років прожила у Лос-Анджелесі і жодного разу не була в районі товстосумів? — Сміється Евелін.

— А я що схожа на ту, хто зв'язується із багатими мажорами? — хмикаю у відповідь, складаючи сумку. — Гаразд, подивимось на цього імператора Августа.

Навігатор легко довів мене до потрібного маєтку. Звичайно, я тут жодного разу не бувала, у мене з деяких пір алергія на мажорів. Якийсь час сиджу в машині, збираючись силою духу. Потім рішуче грюкаю дверцятами і впевнено тупаю до головного входу. Вже не терпиться побачити цього хама. Подивимося хто кого, я мовчати і драпати не збираюся.

— Який жаль, цього разу до мене відправили ляльку? — Перше, що я чую, як тільки мене провели до цього горе-альпініста.

— Зовнішність часом оманлива, Арчібальде, — посміхаюся, ставлю сумку і демонстративно піднімаю волосся, сколюючи його на маківці, щоб не заважало, поки цей тип намагається спопелити мене поглядом.

— Мене звуть Август! — сердито скрипить зубами. Йому тридцять два, тіло в чудовій спортивній формі. Його можна було б назвати навіть дуже симпатичним, якби не перекошене від злості обличчя.

— Справді? А як на мене ти більше схожий на Арчібальда. Зватиму тебе Арчі.

— Ти охреніла? Як ти зі мною розмовляєш?

— Так само, як і ти зі мною. Я за взаємність. Ну що, спочатку вправи, а потім масаж?

— Можеш не розкладати тут своїх лосьйонів, просто тихенько зачини двері з того боку. Тому що я не впевнений, що ти на щось здатна! — хлопця мучить його безпорадність та постійний біль, тому він такий роздратований і нестерпний. І цю його злість можна повернути на благо, вона допоможе йому знову ходити, головне дати правильний поштовх його свідомості. А значить, я його цілеспрямовано біситиму.

— Ні, герою, я залишусь. Ми чудово проведемо час. Я робитиму тобі боляче, ти будеш на мене кричати і кусати свої пальці. Але після того, як ця кімната і це ліжко чортове залишаться тільки в твоїх нічних жахіттях, ти знайдеш мене, примчиш на своїх двох, щоб подякувати шикарним букетом і моїм улюбленим шоколадом.

— Вже розігнався, бачиш, як швидко рвонув? — кривиться він, не зводячи з мене очей. — Не чіпай мене! Я хочу, щоб ти звалила звідси!

Серйозний супротивник, упертий. Але я переграю твою впертість. Нахиляюся якомога ближче до його обличчя, зухвало закусивши губу:

— Ти мені теж не подобаєшся. Не люблю надто самовпевнених і карооких, але я твоя остання надія, ідіоте. Якщо ти, звичайно, не зібрався все життя просидіти в інвалідному візку, згадуючи з гіркотою ту кляту гору, яка тебе з себе скинула, — різко випростуюсь і продовжую готуватися.

— Супер, у вашій хваленій клініці не залишилося нормальних фахівців, вирішили прислати до мене малолітню санітарку? Скільки тобі років? У тебе хоч є медична освіта, дівчинко? Я хочу бачити твій диплом!

— Дякую, я дійсно виглядаю добре і молодо, але я кваліфікований фахівець, не хвилюйся, мені вистачить розуму поставити тебе на місце, а потім і на ноги, — відкидаю ковдру, обмацуючи його ступні. — Ти не тільки грубіян, ти ще й ледар. Любиш себе жаліти, Арчі? — я до чортиків його нервую своїми усмішками та шпильками. Ще трохи і він почне битися струмом. У відповідь гарчить і матюкається, закочуючи очі.

— Мене звуть Август, трясця твоїй матері! Господи, я тебе вже ненавиджу! Дідько, а не можна було руки краще нагріти? …Боляче! — скрикує і кривиться.

— А ти ще не заслужив, щоб я була з тобою ніжною. Ще раз почую від тебе брудні слівця, заткну рот кляпом і вивчатиму твій больовий поріг по твоєму муканню. Якщо знову хочеш бігати, скакати на коні і кохатися з жінками — ти терпітимеш. Ясно тобі, скиглію?