ГЛАВА 1. Нове життя

ГЛАВА 1. Нове життя

          Ах!

          Нестримний подих зірвався з моїх губ. Здавалося, що тілом блукає шарова блискавка, розряджаючись кожного разу в іншому місці. Затамувавши подих, чекала, коли знову відчую невгамовний заряд.

          Оууааах!

          Цього разу гострий промінь електричного розряду влучив у шию. Відчуття на межі неможливого задоволення розсипалися сиротами по шкірі. Екстаз розлився тілом гарячою хвилею.

          Ох…

          Видихнула з надривом, коли чоловічі вуста в черговий раз жадібно впилися в ніжну шкіру. Цілували ключиці, пройшлися до плеча, з жагою продовжуючи свої пестощі. Кожен доторк гарячих вуст викликав сироти по шкірі, прирівнювався до розряду шарової блискавки. Щоразу, як вимогливі поцілунки коханого залишали вологий слід на моєму спраглому тілі, мене наче проштрикувало блискавицею, настільки сильними були мої емоції.

          – Сашааааа, – прошепотіла в пориві пристрасті, хапаючи повітря ротом, шаленіючи від бажання.

          Повністю розчиняючись в чоловічих обіймах, я всотувала кожен його доторк. Шершава щетина ковзнула ніжної шкіри живота, даруючи додаткові пестощі. Мене не дратувала ця неголеність. Навпаки, триденна рослинність на обличчі коханого додавала гостроти відчуттям. В перемішку з лагідними поцілунками я отримувала незабутні враження, які змушували мене задихатися від задоволення. Важке дихання перейшло на стогін.

          – Я сумую за тобою, – прошепотів на вухо Сашка. Щире зізнання змусило мене тремтіти усім тілом. Взяла обличчя коханого в долоні, зазирнула в неосяжну лазурну блакить його очей.

          – Кохаю тебе! – видихнула й одразу відчула на вустах гарячий подих, а за ним пристрасний поцілунок.

          – І я кохаю тебе, – замість ніжного голосу Сашки я почула до болю знайомий бас Алекса. – Спи.

         Тієї ж миті обриси коханого зблякли, почали розмиватися. О, ні! Благаю, не зникай! Прошу! Залишися зі мною бодай на хвилинку! Але мовчазний Сашка тільки всміхнувся, поволі розчиняючись у густому тумані. Зрештою, в сірій мряці залишилися тільки кришталево-смарагдові очі коханого. А потім і вони зникли.

          Свідомість повернула мене у реальність. Розплющила очі, важко дихаючи від щойно пережитого емоційного сновидіння. Серце вистукувало шалений ритм, відлунюючись у скронях. На чолі крапельками виступив піт. Нічна сорочка прилипла до тіла. Різко підвелася на ліжку, озираючись довкола. Крізь прочинені штори в спальню пробиралося світло вуличних ліхтарів. Обернула голову до сусідньої подушки. Алекс лежав спиною до мене, тихо посапуючи. Його рівномірне дихання було єдиним чутним звуком у нічній тиші.

          Заплющила очі й затулила обличчя руками. Знову цей сон. В який вже раз мені сниться Сашка? Збилася з рахунку. Він дуже часто приходить до мене уві сні. І тільки в ті короткі ілюзорні моменти я відчуваю себе по-справжньому щасливою. Відчуваю своє кохання.

          Відпустити кохану людину дуже складно. Важко промовити слова, які зроблять боляче вам обом, поранять й пошматують, рознесуть на друзки душу, зруйнують вогники кохання в очах. По-живому вирвати два серця, розтоптати їх, навмисно знищити кохання. Особливо, коли відпускаєш, тому що розумієш - ваші життєві шляхи різні. Тому що краще обірвати все зараз, ніж дочекатися того моменту, коли усе піде шкереберть. Сподіваючись, що робиш вірний вибір. Тішиш себе ілюзіями, що з часом біль вщухне, спогади зблякнуть, серце вгомониться. І я це все зробила. В надії на те, що невдовзі мої почуття згаснуть. Але…

          Набагато важче стає потім. Не дати собі повернутися назад. Придушити це бажання, вирвати його з корінням, викорчувати, позбутися. Втриматися, щоб не зателефонувати і не написати, особливо коли шалений смуток огортає тебе і хочеться вити від безвиході. Виявляється, кохання відпустити неможливо. Як забути? Втихомирити серце, яке лине за коханим? Заспокоїти душу, що рветься до нього? Забути усе, що було, викреслити спогади? Для цього потрібна уся сила волі. Саме в моменти відчаю вона найбільш необхідна.

          Тихенько встала з ліжка, щоб не розбудити сплячого Алекса. Я й так скоро не засну. Після снів про Сашку завжди важко заспокоїтися. Накинула блакитний атласний халатик поверх нічної сорочки, прихопила телефон з тумбочки, вклавши його в кишеню. Вийшла з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.

          Рухалася кімнатою наосліп, поволі просуваючись до кухні. Нічна темрява не лякала. Крізь прозорий тюль у вітальню пробивалося приглушене світло вуличного освітлення. Та й не може бути в межах мегаполісу суцільного мороку. Як в лісових хащах, наприклад. Тим паче, якщо квартира знаходиться на третьому поверсі сучасної київської багатоповерхівки. Ліхтарі в дворі, вивіски магазинів, що зручно розташувалися на першому поверсі, завжди дають достатньо світла. І якщо не причиняти штори, то цілком спокійно можна пересуватися по кімнаті, не боячись натикнутися на якусь частину меблів.

          В кухні відчинила вікно навстіж. Свіже повітря травневої ночі ввірвалося всередину, приємно огортаючи прохолодою. Саме те, що зараз мені потрібно. Дістала з шухляди пачку Алексових цигарок і запалила одну. Тільки не потрібно мене засуджувати. Мені й самій не до вподоби ця звичка. Не можу сказати, що я затятий курець. Так, зрідка бавлюся. Але зараз без сигарети я не дам лад своїм емоціям. Серце й досі калатає в грудях. Заплющила очі, щоб знову побачити бездонні очі Сашки. В такі миті я жахливо сумую за ними.

          Ех, Сашка, Сашка… Визирнула у вікно, випускаючи на зовні дим. Скрушно зітхнула, вдивляючись в зоряне небо. Два з половиною роки минуло, а я й досі не можу забути тебе! Знову затягнулася сигаретою. В серці живе кохання, яке я усіма силами намагаюся знищити. Воно невпинно жевріє, яким би щільним матеріалом я б не вкривала його жар. Ховаю його в далекі закутки, разом зі спогадами про свого колишнього. А воно ніяк не згасає. І час від часу, після отаких гарячих сновидінь, навпаки стає ще більш полум’яним.