Добігши до машини, я зупинилася і обернулася. Андрія не було видно. Я раптом зрозуміла, що не треба було тікати. Точніше, мені треба було тікати, а Андрію – мене наздоганяти. Він би наздогнав мене і все було б, як у кращих мелодрамах – я б висказала йому в обличчя, який він гад, а він би дивився на мене очима побитого собаки і було б йому дуже соромно. І мав піти дощ. Злива. Але цього не сталося. І тепер я буду кілька днів думати про те, чому він крикнув «Агов, почекай» і що було б, якби я зупинилася.
Із цими думками і в одній сорочці я приїхала додому.
- Вау, побачення пройшло чудово? - косячись на мої голі ноги, зустріла мене Ліза. Я забула, що поселила сестру в себе.
- Так, саме добре, - пробурмотіла я, простягаючи Лізі штани. – Воно пройшло – і це найголовніше.
- Дуже погано, так? - якимось чарівним чином Ліза стояла біля мене вже з відкоркованою пляшкою вина. – Навіщо тобі стільки пляшок?
- Це ліки, щоб я в богадільню не загриміла, - відповіла я і відразу подумала, що Ліза, швидше за все, не знає, що таке богадільня. – Кірка принесла.
Лизине обличчя скривилося в огидній гримасі. Звичайно, вона подумала, що це якісь ліки. Тому мовчки простягла мені пляшку. Я взяла і пішла до спальні. Я помітила, що Ліза так само мовчки проводжає мене поглядом. Це якась нездорова тенденція – стояти та дивитися, як я йду. Але цього разу я обернулася, щоб поставити Лізі питання.
- Ти надовго приїхала чи як? - тримаючи пляшку в руці, запитала я, помічаючи, як уважно Ліза дивиться на мене.
- Надовго, напевно… ну чи ні. Я була на Балі, в принципі, там непогано, тільки коли туристів мало, то залишаються одні місцеві і нема з ким тусити, але це теж не страшно. Але потім мене буквально, почало нудити, розумієш? - Ліза настільки яскраво показала, як її нудило від Балі, що в мене почало свербіти під ребрами.
- Розумію, - швидко відповіла я. – Тебе почало нудити від безтурботного життя та цілодобового валяння під пальмами. Що ж, лікуй свою нудоту, а там побачимо.
Я пішла у бік спальні, а Ліза знову уважно дивилася мені услід.
- Досить на мене витріщатися! - не обертаючись, крикнула я.
- А я й не на тебе, а на свою сорочку витріщаюся! Вона, взагалі-то, моя улюблена! - я не знаю, що так розлютило Лізу, але кричала вона так, ніби щойно сталася сварка. Мені було ліньки з'ясовувати стосунки з сестрою, тому я зняла сорочку і жбурнула її у бік Лізи. Мені треба було трохи поспати.
Прокинувшись, я не виявила Лізку. Спочатку я подумала, що вона з'їхала від мене і зраділа, як відразу натрапила на включену плойку у ванній. Швидко висмикнувши шнур з розетки, я кинулася до телефону - подзвонити сестричці і гарненько нагримати на неї, адже вона мало не спалила мою квартиру. Яка ще в іпотеці. Але, взявши телефон до рук, я зрозуміла, що це безглуздо. Я скажу їй, що потрібно бути уважніше, вона проскулить своїм тоненьким голоском «вибач, вибач, пробач, сестричка», я продовжу кричати, а Лізка скаже своє звичайне «нічого ж не сталося, все буде добре». Мабуть, це прокляття старшої сестри – терпіти чудасії молодшої та виправляти її косяки.
Увійшовши на кухню, я побачила готову каву та записочку в дусі Лізи з текстом «тут кавуся» та купою сердечок, намальованих ручкою. "Краще б ти плойку вимкнула", подумала я, наливаючи каву. Але в цьому була вся Ліза. Колись мене розчулювала її наївність і вміння робити приємні дрібниці, але Лізі давно настав час подорослішати. Відкриваючи холодильник, я знову натрапила на записку. «Нічого не купуй, я замовлю вечерю. У мене є для тебе сюрприз», - я полегшено зітхнула, що не доведеться готувати вечерю, відкусила шматок сиру, який уже місяць лежить у холодильнику і, натягнувши джинси, поїхала на точку.
- Ти рано приїхала, - допомагаючи відчинити мені двері машини, швидко сказав Микита.
- Ти тут ночуєш чи що? - дивлячись з побоюванням на Микиту, запитала я. Коли б я не приїхала, Микита завжди на мене чекав. Це щонайменше дивно.
- Ти вчора пізно додому приїхала? - не відводячи від мене очей, запитав Микита.
– Ні.
- А сьогодні?
- Що сьогодні?
- Пізно додому приїдеш? - все ще пильно дивлячись на мене, запитував він мене.
- Не знаю… а, ні, не пізно. Сестра вечерю готує, буду до вечері.
- Тобто ти сьогодні зайнята сестрою? – наголошуючи на останньому слові, запитав Микита.
- Ти мене кудись запросити хочеш? - до мене, нарешті, дійшло, навіщо він ставить всі ці питання.
- Так… Ні, - спантеличив Микита.
- А приходь до мене на вечерю, - запропонувала я. Вечір із Лізкою не обіцяв бути веселим і пристойним, а присутність Микити допомогла б мені, у разі чого, втекти. - Якщо, звичайно, ти не проти провести вечір ще й з моєю сестрою.
- Не проти, - випалив Микита. – Тобто я не хочу з сестрою… я хотів вечерю… в сенсі не поїсти, а з тобою…
- Я зрозуміла, - хіхікаючи, перервала я Микиту. – Тоді чекаю на тебе о сьомій.
Микита широко посміхнувся своєю голлівудською усмішкою і, помітивши мій погляд, чомусь одразу ж перестав посміхатися. А я швидко перевела погляд на свій телефон.
- Я поїхала. Забрала гарне замовлення, - сідаючи в машину, сказала я Микиті і, не чекаючи, чи відповість він щось чи ні, зачинила двері. Микита знову посміхнувся, махнув мені рукою і крикнув «До вечора!»
Я приїхала на вокзал за своїм майбутнім пасажиром раніше за назначений час. Не встигла я подумати, як провести вільні десять хвилин, як зателефонувала Кіра.
- Я тобі що, ворог? – ні тобі «привіт», ні «доброго дня», випалила Кіра.
– Ні. Що трапилося? - дивувалася я.
- Це ти розкажи мені, що трапилося. Як пройшло побачення?
- Ах, це ... Та ніяк. Пройшло і добре.
- Ясно. Значить, ти поки що без принца. Проте можеш порадіти за мене.
- У тебе якісь новини є? – хитро запитала я.
- Я виходжу заміж. Власне, цьому й треба радіти. Щодня, поки я остаточно не отримаю підпис на свідоцтві про одруження. А, і торт у нас буде неймовірний, я вчора його не затвердила. Вони наліпили мені всяких троянд і метеликів, фу. Сьогодні роблять новий. – не замовкала Кіра. - А ти маєш заїхати і його забрати.
#3548 в Жіночий роман
#14797 в Любовні романи
#5515 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.10.2023