За кермом долі

Історія перша про те, чому я так і не поголила ноги

- Доню, - я вперше вимовила це слово, сидячи в полі в костюмі Санта Клауса і тримаючи на руках щойно народжену дівчинку. Я не могла відвести від неї очей, хоча дивитися мала зовсім в інший бік. Адже ми з цією крихіткою опинилися однесенькі, я навіть не знаю де, а до нас стрімголов неслось людей зо двадцять. Вони зупиняли свої БМВ, Ланоси і фури, осліплювали своїми фарами поле і, здається, кожен намагався добігти якнайшвидше. І я знала багатьох з тих, хто несся до нас. Ось Денис біжить, розмахуючи руками, як завжди, а позаду нього Анатолій намагається бігти, але його зайва вага не дозволяє йому обійти Дениса...

– Доню, все мало бути інакше! Але мені треба тобі розповісти, як так вийшло, що ми з тобою опинилися невідомо де, мені довелося народити тебе прям тут серед поля, і я не знаю, де твій батько. Все почалося з того, що я забула поголити ноги...

На секунду мені здалось, що донька зараз запитає: «Мамо, а не зарано мені знати, що таке «голоти ноги»? - настільки серйозним було її обличчя. Але навіть якщо б вона могла це запитати, я точно б відповіла - не зарано, саме час почати.

 

Історія перша про те, чому я так і не поголила ноги

- Анько, їдьмо, їдьмо! - стрибнувши у моє таксі і хлопнувши дверима, почала кричати Кіра. Вона була моєю найкращою подругою, ми знайомі ще з університету. Правда, звуть Кіру Наташею, але 10 років тому вона придумала собі "ексцентричне", як Кіра його називає, ім'я. Я намагалася їй пояснити, що Кіра і близько не схоже на її справжнє ім'я Наталія і, навіть, нагадує кличку собаки, наприклад, або дівчинки легкої поведінки. Але Кіра сказала, що я нічого не розумію в іменах і тим більш, в важкій праці дівчаток за викликом. Загалом, я вже давно і не згадую її справжнє ім'я, а Кіра настільки з цим ім'ям зжилася, що назвати її Наташею у мене язик не повернеться.

- Як ти мене знайшла? І що за невідкладність? - налякано запитала я, дивлячись на Кіру на задньому сидінні.

- Ань, ти ж завжди тут стоїш удень, а в мене перерва всього годину. Мені потрібно встигнути подивитися на тортики і швиденько назад, - показуючи своєю рукою з купою каблучок на кермо, Кіра підганяла мене їхати. - Давай, Анют, жени на Золоті!

- Ти в своєму розумі? - я була здивована тим, що Кіра збиралася їхати в центр міста в саму годину пік. - Шукай метро, виходь, давай, я на Золоті не поїду!

- А якщо я заплачу за подвійним тарифом? Є в тебе така послуга? Я в кіно бачила, треба сказати «плачу за подвійним тарифом», - Кіра хитро дивилася на мене і спеціально почала зручненько вмощуватись на задньому сидінні.

- Зараза ти, Кірко, - я почала поволі рушати, - але тільки за подвійним тарифом!

Поки ми плелись в нескінченних заторах, Кіра не втомлювалась балакати. Вона хотіла розповісти мені все про своє майбутнє весілля. І, оскільки до нього залишалося два місяці, ми з Кірою стали зустрічатися все рідше, адже їй потрібно було встигнути зробити все «на хай левел супер рівні». Цей вислів також вигадала Кіра, і її абсолютно не турбувало, що це не фраза, а якийсь набір слів.

- Яка ж ти зануда, Анько, - перебила мене Кіра, коли я знову нагадала їй, що можна сказати просто «на вищому рівні». – Ось чому ми готуємось до мого весілля, а не до твого. Будеш нудити, так і залишишся сама в свої тридцять... - я не дала Кірі закінчити, різко гальмуючи перед тупим шахматистом, який раптово вирішив перестроїтися на крайню смугу без поворотника.

- Між іншим, сьогодні у мене побачення, - з хитрою посмішкою сказала я.

- І ти мовчала? Я їй про торт розповідаю, про прикраси, а вона свіданку приховала! – Кіра вистрибнула між сидінь і почала бити мене по плечу. – Розповідай! Хто він? Звідки?

- Я детально нічого не знаю, побачення ж перше, - я насправді нічого не знала про свого кавалера, крім того, що він якийсь трейдер або брокер і у нього був корпоратив чи ділова зустріч в дорогому Редіссоні.

- Це той, якого ти з Редіссона вивозила? – голосно й здивовано закричала Кіра.

- Той самий, - гордо підтвердила я, - він тоді і запросив мене на вечерю.

- Ну нічого собі! Мені будуть цікаві всі подробиці! Нарешті, перша свіданка після твого Андрюхи, блін... - я знову не дала Кирі закінчити та образити мого колишнього, різко повернувши вправо, щоб об'їхати затор.

- Які подробиці можуть бути після першого побачення, Кір?

- Що ти маєш на увазі? Це ж найголовніше! До речі, не забудь поголоти ноги! – діловито та дуже серйозно сказала Кіра.

- Навіщо? Я так близько чоловіків не підпускаю після першого побачення, - дивуючись, відповіла я.

- Це ти даремно... Але справа не лише в інтимі, а в самому факті, - вказуючи на свої стрункі ноги, сказала Кіра.

- Ага, прийду на свіданку і відразу йому скажу: я поголила ноги, хлопче, - я почала сміятися, уявивши собі такий початок розмови.

- І цей свій дивний гумор б ти теж не показувала, - трохи ображено сказала Кіра. – Якщо у тебе будуть гладенькі ніжки, ти будеш відчувати себе впевнено. Хоч і в штанях, але ти будеш знати, що там, - показуючи на мої старенькі джинси, продовжила Кіра - під ними дуже гарні ніжки. Зрозуміла? Ти ж не підеш на свіданку в цих джинсах? – дивлячись на моє здивоване обличчя, Кіра вирішила задати мені це питання.

- Звісно, ні, - швидко відповіла я. Насправді я збиралася піти на побачення у джинсах.

- Ой, стій, стій, мені сюди! – від несподіваного крику Кіри я швидко зупинилась біля тротуару, увімкнувши аварійку. А Кіра швидко вискочила з машини і побігла до кондитерської.

- Кіро, - висунувшись з вікна, закричала я, - а гроші?

- На картку перекину! – не дивлячись в мою сторону, махнула рукою Кіра і зникла за дверима кондитерської. В цьому була вся Кіра – вона завжди отримувала те, що хотіла, і викручувала все так, як їй зручно. Я захоплювалася цим її вмінням. Обов'язково треба попросити Кірку навчити мене цьому. Чому я раніше її не просила?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше