Пролог

Липень-серпень 1996-го

POVДжинні Візлі

 Цьогорічне літо кардинально відрізнялося від минулого: на зміну посушливій спеці прийшла похмура сирість. Над землею тижнями висіла хмарна завіса, вкрай рідко даруючи британцям можливість поніжитися на сонечку.

 Не зважаючи на пору року, така погода точно відображала настрій маґлів та чаклунів: все навколо завмерло в непорушній тиші, очікуючи початку бурі. Батько розповідав, що минулого разу все починалося так само. Якщо вірити його словам, погода була наслідком розмноження дементорів, котрі, вдосталь харчуючись людською тривогою, зараз були у найвигіднішому становищі.

 Складалося враження, що передвоєнна депресія, немов глузуючи, підкидала нашій родині несподівані приводи для радості: батька підвищили, Фред та Джордж успішно просували свій бізнес, а Білл взагалі вирішив одружитися. Хоча, останню новину навряд чи можна було вважати великим приводом для радості, зважаючи на те, з ким мій любий братик заручився.

 Флер або ж Флегма, як її називала єдина тверезомисляча людина у цій сім'ї, не рахуючи мами, (я), приперлися в «Барліг» напочатку липня, щоб «кгаще познайомитися з моєю сім'гєю». Француженка всіляко допомагала по господарстві, але своєю манерою мовлення та поведінки жахливо дратувала мене і, в першу чергу, маму.

 Не зважаючи на всю свою войовничість, з невісткою вона не могла нічого вдіяти, хоча й намагалася. Раз на тиждень до нас вгості приїздила Тонкс, яку, як я думала, мама сподівалася посватати Біллу. Але в неї нічого не виходило і справа була не в засліпленому Флегмою братові, а, швидше, в Тонкс.

 На дівчину дуже вплинули події, що трапилися в Міністерстві магії. Вона вважала себе винною у смерті Сіріуса. Мовляв, якби перемогла Белатрису, то смертежерка не кинулася б на її двоюрідного брата. Я хотіла допомогти подрузі, але не знала як, та й мама казала не сунути носа в чуже діло: кожного разу, коли Тонкс з'являлася в нас на порозі, то вони вдвох закривалися на кухні. Маминої позиції я вперто не розуміла: дівчина завжди йшла від нас заплаканою, але й що робити не уявляла, тож просто слухалася материної поради і підіймалася на гору в свою кімнату, коли Тонкс приходила в «Барліг».

 В середині липня до нас приїхала Герміона, а в кінці місяця — Гаррі. Чим більше людей сюди приїздило, тим рідше до нас заходила Тонкс, а згодом — взагалі перестала.

 Тим часом наближалася осінь. Хмари на небі обважніли, потемнішали й час від часу поливали землю рясним дощем. А напруга, що майже відчувалася на дотик в повітрі, схоже, тепер дісталася і до мене...