З умінням вижить

Розділ 16. Сходи біля музею

Через два дні після весілля ми вирішили, що нарешті заслужили туризм.

— Сьогодні в нас культура, — оголосила Віка, розкладаючи на столі карту. — Музей. Той, великий, на сходах якого всі фотографуються.

— МЕТ, — підказала Рада.

— Саме він.

— Ви серйозно? — здивувалась мама. — Після всього? Я б іще спала.

— Мамо, — лагідно сказала Рада. — Ми у Нью-Йорку. Тут не спать треба, а жити.

Мама зітхнула, але зібралась першою.

День був теплий і світлий. Ми йшли повільно, розглядаючи все навколо, і навіть Віка, яка зазвичай рухалась, як потяг, цього разу вирішила нікуди не поспішати.

Музей зустрів нас широкими сходами, на яких сиділи сотні людей: хтось їв, хтось читав, хтось просто дивився на місто. Ми підійшли до сходів і зупинились.

— Ось це місце, — прошепотіла я.

— Те саме з кіно, — кивнула Віка.

— Сядемо? — запропонувала Рада.

Ми сіли на теплий камінь. Була та хвилина, коли всі розмови чомусь стихають, а в голові стає тихо-тихо.

* * *

Рада і її мрія

Рада сиділа, трохи зсутулившись, і дивилась кудись удалечінь.

— Ти в порядку? — запитала я.

— Так, — відповіла вона й одразу поклала долоню на живіт. — Просто… щось мені дивно.

— Дивно як?

— Не знаю. Трохи нудить.

Віка миттєво повернулась до неї.

— Тебе нудить?

— Трохи.

— Ти, може, з’їла щось не те? Той золотистий хрусткий смаколик?

— Ні, — тихо сказала Рада і засміялась. — Це не від їжі.

— А від чого?

Рада подивилась на нас із такою дитячою щирістю, що в мене защеміло в серці.

— Я так хочу бути вагітною, що мене вже нудить від самої думки.

На секунду все затихло. Потім ми з Вікою вибухнули таким реготом, що люди на сходах почали обертатись.

— Радо! Тобі ж два дні як одружена!

— Так! Але я вже все спланувала!

— Хто планує нудоту?!

— Я! — гордо відповіла вона. — Я багато мрію. Це, мабуть, психосоматика.

— Це не психосоматика, — вдавано серйозно сказала Віка. — Це надмірна цілеспрямованість.

— Ти ж казала: «Якщо чогось сильно хочеш, воно здійсниться», — втрутилась я.

— Я казала про мир у світі!

— А ти, виявляється, подумала про дитину.

Ми так розсміялись, що Віка сповзла зі сходинки і ледь не покотилась униз. Мама Ради, яка сиділа трохи вище, з усмішкою дивилась на нас і лише хитала головою.

— Діти, — промовила вона. — Усі ви діти.

— Мамо, — прошепотіла Рада, витираючи сльози сміху. — Ти не розумієш: я справді хочу малюка.

— Знаю, — тихо відповіла мама. — Усьому свій час.

Вона обняла доньку, і нам усім стало тепло.

* * *

Те, про що я промовчала

Я тоді нічого не сказала. Просто дивилась на Раду, яка сміялась і дивилась у небо, і думала про те, як сильно я бажаю їй цього щастя.

Є речі, які не треба озвучувати. Є мрії, які краще тримати в серці й бережно нести, як ті гілки сакури: обережно, щоб не зламати.

Я просто взяла її за руку.

— Все буде, — сказала я.

— Правда?

— Правда. А я, якщо що, буду свідком.

— Свідком чого?

— Усього, що відбудеться.

Рада усміхнулась і поклала голову мені на плече. Ми сиділи так довго, а місто шуміло навколо нас, мов величезний живий організм.

* * *

Усередині музею

Нарешті ми все-таки зайшли всередину.

Музей виявився таким великим, що ми загубились уже на другій залі.

— Ми тут назавжди, — констатувала Віка.

— Не панікуй, — сказала Рада. — Дивись, тут є мапа.

— Мапа теж на англійській.

— Усе тут на англійській! Це ж Америка!

— Тоді ми заблукали з повним правом, — резюмувала я.

Ми ходили від картини до картини, розглядали статуї, дивились на стародавні речі. Віка зупинилась біля великого полотна й довго мовчки його вивчала.

— Ну як? — запитала я.

— Не знаю, — чесно відповіла вона. — Я не розумію, у чому геніальність.

— Тому що ти не дивишся на підпис.

— А навіщо мені підпис?

— Щоб знати, що це геніально.

Віка скептично підняла брову.

— Тоді все це — один великий Зиновий пипка.

Ми не витримали. Рада схопилась за стіну, я закрила рот долонею, а мама Ради ледь не втратила рівновагу.

— Тихіше! — прошепотіла вона. — Нас виженуть!

— За що? За мистецтво?

— За сміх.

Ми зайшли за ріг, де нас ніхто не бачив, і там сміялись ще хвилин десять, спершись на холодну мармурову колону.

* * *




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше