Не все в Радиному житті було романтикою з діджеєм.
Був у неї і понеділок, який вона пізніше описала в своєму каналі як «сцену для чутливих, тримайте телефон подалі від очей».
Мені вона зателефонувала ввечері того ж дня.
— Мариш, мене звільнили.
Я мовчала секунду, бо не знала, яким голосом відповідати.
— Ти як?
— Знаєш, спершу в голові пролунало: «Боже, дякую. Нарешті». А потім було тридцять хвилин розмови з керівництвом про все, що трапилось за рік.
— Це жорстко.
— Я невротик за складом характеру, Мариш, — спокійно сказала Рада. — Мене критика ранить. На мить мені здалось, що на мене начепили стару, блохасту шубу невдахи. Але я собі пообіцяла: до кінця розмови не розревусь.
— І не розревілась?
— Розревлюсь пізніше. Вдома.
Вона говорила з цією своєю внутрішньою усмішкою, від якої мені завжди ставало і сумно, і тепло.
* * *
Список мрій
— Знаєш, що мене найбільше вбило? — запитала вона. — Мені тридцять два, і я раптом розумію, що живу не так, як мріяла.
— А як ти мріяла?
— Хочу бути письменницею, ведучою подкасту і стендап-комікинею. Хочу продавати свої водостійкі каптури, щоб аж гай шумів.
— Каптури?
— Так. Водостійкі. Дощ у Нью-Йорку, Мариша, це окрема політична проблема.
Я сміялась, а вона перераховувала далі:
— Хочу гуляти серпневим Києвом і одночасно жити в Нью-Йорку. Щоб зими не було. Щоб уміти ходити на підборах і стрибати з білосніжної яхти в прозоре карибське море.
— А замість цього?
— А замість цього я прокидаюсь у понеділок, голова немита, їду сорок хвилин у машині кольору «бургунді» зводити дебіт з кредитом.
— Ти даєш, — прошепотіла я. — Ти ж ідеальна для стендапу.
— Так і є, — гордо відповіла Рада. — Це був перший жарт того дня, який мені сподобався.
* * *
Стів
Коли Рада прийшла додому, Стів уже чекав.
Вона розповіла мені це наступного ранку, тихим голосом, ніби боялась розбудити те щасливе враження.
— Він просто обійняв мене. Міцно. І сказав: «Ходімо святкувати».
— Святкувати що?
— Новий поворот. Він замовив мені вечерю і сказав, що тепер у нас буде більше часу на нас.
Я мовчала, бо в горлі стояв клубок.
— Знаєш, Мариш, — додала Рада. — Може, з роботою мені не пощастило, але партнера я обрала як треба.
— Ти це заслужила, — сказала я.
— А ще я зрозуміла одну штуку. Бути звільненою не так страшно, як прожити нещасливе життя.
Наступного дня вона прокинулась у гарному настрої. Уперше за кілька місяців.
І десь там, у Брукліні, у Радиній голові вже зав’язувалась нова нитка.
* * *
Відредаговано: 09.11.2026