З умінням вижить

Розділ 8. Понеділок, коли все скінчилось (і почалось)

Не все в Радиному житті було романтикою з діджеєм.

Був у неї і понеділок, який вона пізніше описала в своєму каналі як «сцену для чутливих, тримайте телефон подалі від очей».

Мені вона зателефонувала ввечері того ж дня.

— Мариш, мене звільнили.

Я мовчала секунду, бо не знала, яким голосом відповідати.

— Ти як?

— Знаєш, спершу в голові пролунало: «Боже, дякую. Нарешті». А потім було тридцять хвилин розмови з керівництвом про все, що трапилось за рік.

— Це жорстко.

— Я невротик за складом характеру, Мариш, — спокійно сказала Рада. — Мене критика ранить. На мить мені здалось, що на мене начепили стару, блохасту шубу невдахи. Але я собі пообіцяла: до кінця розмови не розревусь.

— І не розревілась?

— Розревлюсь пізніше. Вдома.

Вона говорила з цією своєю внутрішньою усмішкою, від якої мені завжди ставало і сумно, і тепло.

* * *

Список мрій

— Знаєш, що мене найбільше вбило? — запитала вона. — Мені тридцять два, і я раптом розумію, що живу не так, як мріяла.

— А як ти мріяла?

— Хочу бути письменницею, ведучою подкасту і стендап-комікинею. Хочу продавати свої водостійкі каптури, щоб аж гай шумів.

— Каптури?

— Так. Водостійкі. Дощ у Нью-Йорку, Мариша, це окрема політична проблема.

Я сміялась, а вона перераховувала далі:

— Хочу гуляти серпневим Києвом і одночасно жити в Нью-Йорку. Щоб зими не було. Щоб уміти ходити на підборах і стрибати з білосніжної яхти в прозоре карибське море.

— А замість цього?

— А замість цього я прокидаюсь у понеділок, голова немита, їду сорок хвилин у машині кольору «бургунді» зводити дебіт з кредитом.

— Ти даєш, — прошепотіла я. — Ти ж ідеальна для стендапу.

— Так і є, — гордо відповіла Рада. — Це був перший жарт того дня, який мені сподобався.

* * *

Стів

Коли Рада прийшла додому, Стів уже чекав.

Вона розповіла мені це наступного ранку, тихим голосом, ніби боялась розбудити те щасливе враження.

— Він просто обійняв мене. Міцно. І сказав: «Ходімо святкувати».

— Святкувати що?

— Новий поворот. Він замовив мені вечерю і сказав, що тепер у нас буде більше часу на нас.

Я мовчала, бо в горлі стояв клубок.

— Знаєш, Мариш, — додала Рада. — Може, з роботою мені не пощастило, але партнера я обрала як треба.

— Ти це заслужила, — сказала я.

— А ще я зрозуміла одну штуку. Бути звільненою не так страшно, як прожити нещасливе життя.

Наступного дня вона прокинулась у гарному настрої. Уперше за кілька місяців.

І десь там, у Брукліні, у Радиній голові вже зав’язувалась нова нитка.

* * *

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше