повість

Непомітна,  мовчазна, відлюдькувата, якась  ніби  “затюкана”... Навколо могли сміятися,  щось розповідати, про щось сперечатися,  вона  була мовчазно   присутня.  Сиділа, лупаючи   зеленкуватими очима на  круглому  обличчі  без брів, зате щедро вкритому ластовинням. Невиразна, безбарвна,  зібгана й  принишкла, нагадувала  інопланетянку, або, як кажуть старі люди -- бліду міль.  Здавалося,   вона   сама  себе  соромилася, намагалася не привертати  уваги.  Але то не здавалося, то справді було так. Маленька, низенького зросту, негарна й неоковирна -- в гурті трималася невиразною сірою мишкою, старалася стати ще меншою і малопомітною. Її руде неслухняне волосся жило окремо від своєї  господині, крутилося, куди йому хотілося, стирчало в різні боки і не  трималося купи. Вирвавшись з-під шпильки, на якій трималося, воно вигравало золотом на сонці, бавлячись з вітром. Заплутане в сонячних променях ставало невидимим, ніби розчинялося в світлі. Дивлячись на дівчину, не перестаєш дивуватися, як то в наш час ще можна бути такою незугарною і не пробувати нічого змінити, залишатися такою сірою та непомітною. Лілія або просто Ліля була саме такою. Мама  так назвала її,  коли вона народилася маленькою з невидимим рудим пушком і зеленавими оченятами.  Хтозна  вгадала чи знала, що донька виросте  такою  іржаво-рудою. 

Батька й чоловіка в них не було, так сталося, так склалося. Тетяна ніколи не розповідала про нього .  На запитання  відбувалася жартом або мовчанкою.  Ліля росла спокійною й невибагливою, не створювала проблем, не капризувала і не вимагала зайвого.  Така собі зручна дитина. Тетяну аж зло брало.

-- Ти чого сидиш в хаті, а не бігаєш з іншими?

-- Не хочу.

-- Йди, йди у двір до дітей бавитися, не сиди в хаті.

Ліля йшла повільно й боязко, озираючись на матір, ніби питаючи очима,

-- Все вірно я роблю?

Тетяна ствердно кивала головою.

-- Йди, йди. Не бійся.

Ліля любила тварин, зносила до хати малих кошенят і лікувала їх. Тетяна не сварилася, бо треба ж було дитині чимось зайнятися. 

-- Будеш ветеринарним лікарем? -- запитувала вона.

-- Не знаю. 

-- То хороша  робота. Ти добра до тварин, вони тебе люблять.

А потім все змінилося і для всіх.  Впала Берлінська стіна, а за нею посипалися зміни. Європа відчинила двері. Почався період від’єднання та роз’єднання республік. Рвалося все, що досі було стабільне і сильне. Економічні і політичні  проблеми торкнулися усіх і кожного. Закривалися заводи і фабрики. Тетяна залишилася без роботи. Вона пробувала щось продавати в Польщі та Румунії, але той мізер  не рятував. Люди рвонули до Італії.  Тетяна й собі подумувала, чи не “податися в світи”, але мала Лілю дванадцяти років, такий вік, що з собою не візьмеш і саму не залишиш.  Матері Тетяна давно не мала, а сестра не дуже родичалася, іншої  рідні не було.

На диво, але сестра погодилася доглянути за племінницею.  В неї була своя донька роком старша від Лілі, то двом  буде не сумно. Ліля мовчки зібрала  свої речі і пішла до тітки, а Тетяна подалася на заробітки. Висилала гроші, а за два роки й сама приїхала. Ліля виросла, але й далі  залишилася  замкнутою, як раніше. Навіть, розбишакувата Світлана, двоюрідна сестра, не  вплинула на неї ніяк. 

Тетяна посиділа з сестрою, поговорила і вирішила, що Ліля піде вчитися на медсестру. Вчительки з неї не вийде, характер не той, а лікувати буде. 

Залишивши доньку в медичному училищі, Тетяна знову поїхала до Італії, бо тепер вже треба були грошей на навчання. Ліля вчилася на відмінно, їй подобалося, здійснювалася її заповітна мрія, про яку вона вголос ніколи не говорила. 

Тетяна розуміла, що потім треба буде думати, де і куди приткнути доньку.  В якийсь день  вона вирішила, що забере її до Італії і тут знайде їй якусь роботу. З дипломом медсестри це було реально і вона навіть знала жінок, які працювали  з українськими дипломами. 

Тетяна почала дізнаватися більше про можливості для Лілі.  Їй стало відомо, що якраз молодші медсестри дуже необхідні в шпиталях, а роботи в приватних клініках було навалом. Це був важкий  кусок хліба, але де є легкі заробітки? 

Ліля приїхала до матері,  отримавши  диплом.  Тетяна працювала на день і ніч, простіше кажучи -- працювала і жила в тому ж домі, так було вигідно. Для Лілі вона знайшла кімнату разом з іншими дівчатами з України.  Дівчина  вчила мову, ходила на курси. Тетяна все чекала, що донька подорослішає і стане більш розкутою, вийде зі свого кокона. Проте Ліля залишалася такою ж серйозною та зосередженою, як була й раніше. Тетяну турбувала така  її замкнутість.  Такий вже характер дав Бог, не простий, але щирий і добрий.

Через знайомих  Тетяні вдалося влаштувати доньку до лікаря-стоматолога  медсестрою. Ліля розпочала свою трудову діяльність, почала старанно і завзято. Швидка і вправна, мовчазна і професійно стримана вона відразу сподобалася  лікарю. Він був задоволений своєю новою помічницею.  Ліля, як звикло, влаштовувала всіх -- лікаря, бо була старанною і безвідмовною, маму, бо  слухала і робила все, що та їй радила, сусідок на квартирі, бо не пліткувала, не смітила і не встрявала в розборки та чвари. 

Подруг вона не мала, не спішила заводити. Всі жили своїм життям, в яке вона не влазила і не впускала до себе. До неї зверталися, коли мали необхідність в лікуванні, отриманні уколів. Ліля безвідмовно допомагала, безкорисливо і щиро з притаманною їй добротою.  Сусідка по кімнаті Наталка дивувалася,

-- Ти могла б заробляти, а не задарма їм все робити. 

-- Та як то зі своїх гроші брати, жартуєш. 

Вечорами Наталка бігала на побачення, на дискотеку, кликала з собою й Лілю. Та лиш кивала головою, відмовляючись. 

-- Ти чого вдома і вдома, давай з нами, -- звали її інші.

-- Маю багато вчити, якось іншим разом, -- відповідала Ліля. Вона й справді багато читала  медичної літератури, жадібно вбирала в себе знання.  Вчилася постійно, хотіла все знати.  На роботі стала незамінною помічницею аж  Валеріо дивувався, як  від досі був без неї. Лікар мав доньку  Джулію, що була молодшою від  Лілі на два роки. Інколи він ловив себе на порівнянні цих двох таких різних дівчат, ніби з різних планет. Його донька була зірвиголовою й завзятою модницею, давно вже малювалася, мала гори шмаття, яке бувало й разу не одягала, бо не стильне. Джулія давно вже бігала на побачення з хлопцями, крутила їм голову на повну котушку.  Підозрював, що тихцем курила, бо знала, що він це не схвалює, ймовірно вже спробувала легкий наркотик, яким приторговували на дискотеках і молодіжних тусовках. Він пробував впливати на неї, але вона була під надійним захистом матері, що тільки й шукала можливості бути проти нього. Дружина завжди говорила, що молодь має бути без всяких там заборонів і табу, на те вона й молодь, щоб дуріти і чудити.