Розділ 32. ІСТОРІЯ ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ

Перший день нового року розпочався для них ліниво й у новому статусі. Вони прокинулися ближче до обіду. Місто за вікном поволі оговтувалося після святкової ночі, а в їхній спальні панувало абсолютне тепло.

​Женя лежала на грудях Романа, повільно виводячи пальчиком візерунки на тілі. У променях зимового сонця на її безіменному пальці грайливо переливалася діамантова крапля. Вона піднімала долоню до світла, крутила каблучку й м'яко усміхалася.

​— Я досі... не можу повірити, що я твоя наречена, — тихо, з невимовною ніжністю прошепотіла вона, роздивляючись камінець.

​Роман перехопив її долоню, притис до своїх губ і цілував кожен пальчик, огортаючи її своїм пекучим поглядом:

​—Ти моя наречена, а я найщасливіший чоловік у світі.

​Вони провели в ліжку майже весь день — за кавою, обіймами та переглядом теплих новорічних фільмів. Але ближе до вечора на них чекала зустріч з колегами та друзями Романа. Сутінки вже м'яко огорнули місто, коли вони почали збиратися. Попри спокійний настрій, у душі Жені все ж витало легке хвилювання: вона не знала, як її сприймуть у цій тісній, роками згуртованій компанії лікарів.

​Рятівним козирем у цій ситуації мав стати домашній торт «Наполеон». Коли Женя дбайливо його упаковувала, Роман підійшов іззаду, обхопив її за талію й удавано зажурено зітхнув, уткнувшись носом у її шию:

​— Ну от... це ж був мій торт. У мене на нього були грандіозні плани!

​Женя розвернулася в його обіймах, грайливо притягнула його за комір сорочки й лукаво усміхнулася:

​— Тобі бонусом є я. А всі мої торти, починаючи від учорашнього вечора — і так твої.

​Роман стиснув її в обіймах і міцно, гаряче поцілував, миттєво розвіюючи останній осад її тривоги.

​Для вечірнього виходу Роман обрав класику: елегантну чорну сорочку та темні джинси. Женя ж одягла теплу чорну сукню з підкресленою талією та витонченим білим мереживом, що ніжним крайком виглядало з-під низу. Образ виявився неймовірно жіночним і вишуканим.

​Захопивши з собою торт та пляшку гарного алкоголю, вони рушили вечірнім засніженим містом, що сяяло тисячами новорічних вогнів.

​Коли двері квартири відчинилися, їх зустріли господарі дому. Максим одразу привітно посміхнувся й допоміг Жені зняти пальто, а його дружина Вікторія з щирим захопленням оглянула її вбрання:

​— Боже, яка сукня! — вигукнула Віка.

​— Дякую, — зніяковіло відповіла Женя.

​— Знайомтеся, друзі, — з величезною гордістю в голосі промовив Роман, обіймаючи Женю за талію й пригортаючи до себе. — Це моя Женя. А це, Женю, наша галаслива родина: господар дому Макс, його чарівна Віка, наша бойова Люба, Андрій, Влад і Юля.

​З вітальні одразу ж вийшла решта компанії. Люба з посмішкою до вух вигукнула з порога:

​— Ну нарешті! А то Рома про тебе стільки мовчав, ніби ти — якась секретна розробка!

​Хлопці по-братськи обійняли Романа, а Влад, роздивляючись сяючого товариша, жартівливо додав:

​— Ні, ну це точно кохання! Рома ж у нас завжди був застебнутий на всі ґудзики й скритний, як військова таємниця, а зараз подивіться на нього!

​Юлія лише стримано посміхнулася й легенько кивнула, але Женя вловила цей прохолодний погляд — вона впізнала Юлю, бо бачила її раніше в клініці.

​Роман передав коробку з десертом Вікторії й з посмішкою зауважив:

​— Віко, тільки далеко не ховай! Це ручна робота моєї крихітки.

​Він притягнув Женю за плече й ніжно поцілував її в маківку, розвіюючи останні залишки її тривоги. Усі із захопленим гулом перемістилися до святкового столу.

​Розсадження вийшло дуже затишним: по один бік столу вмостилися господар дому Макс із Вікторією, поруч із ними сиділи Женя з Романом. Навпроти розташувалися дівчата Юлія та Любов, а поряд — Влад із Андрієм.

​Після перших душевних тостів і кількох келихів розмова природно перейшла на спогади про студентські роки, перші дні практики та кумедні пригоди. Вікторія з азартом дістала з шафи важкий фотоальбом, і дівчата перебралися на великий диван, щоб роздивитися знімки.

​Віка гортала сторінки, коментуючи кожну карикатурну ситуацію. На одному з фото був зображений Макс, який, схопившись руками за щоки, з невимовним страхом спостерігав за картиною в кабінеті: у стоматологічному кріслі з широко роззявленим ротом і нажаханими очима лежав Влад, а над ним із хижою ухмилкою та інструментами в руках нависав молодий Роман.

​— Боже, це ж наш перший курс практики! — сміялася Любов, тицяючи пальцем у знімок.

​— Ой, це взагалі окрема історія! — підхопив із-за столу Влад, розмахуючи виделкою. — Цей перфекціоніст Рома збирався колоти мені анестезію з таким виразом обличчя, ніби це не звичайна пломба, а хірургічна операція на відкритому серці! Я в крісло втиснувся й подумки прощався із життям!

​Усі вибухнули сміхом, а Вікторія з азартом гортала далі:

​— Та що там пломба! А пам'ятаєте той випадок у клубі, коли наш зазвичай поважний і серйозний Максим після третьої чарки текіли вирішив, що він — зірка пілону, і пішов танцювати біля ліхтарного стовпа на вулиці?

​— Боже, Віко, не нагадуй! — схопився за голову Макс під загальний регіт столу. — Я тоді заробляв авторитет серед колег!

​— Угу, заробляв! — сміялася Люба. — Віка тоді робила вигляд, що не знає цього пластичного танцюриста.

​Далі йшли смішні знімки самих дівчат на парах. Спільні випробування згуртували їх так сильно, що сьогодні вони почувалися однією великою родиною.

​Коли всі знову зібралися за столом, Роман підвівся, тримаючи в руці келих. Його погляд був урочистим і надзвичайно теплим.

​— Друзі, — мовив він, оглядаючи рідні обличчя. — В мене є одна важлива новина... І вона зараз сяє на пальчику у Жені.

​У кімнаті на мить запанувала тиша, а потім вибухнула хвиля щирого захвату. Усі підхопилися, почали цокатися келихами, вітати обіймами Романа та Женю.

​Аж раптом Юлія тихо піднялася зі свого місця.

​— Вибачте... я, мабуть вже піду. Щось засиділася, — хрипко мовила вона й, не чекаючи відповідей, швидко вийшла в передпокій.