Розділ 29. НОВА АДРЕСА ЩАСТЯ

​Контраст гарячого чану й зимового морозу зробив своє. У неділю ввечері, коли вони поверталися до міста, Роман лише частіше звично стискав її долоню, намагаючись не подавати виду, що в тілі з'явилася дивна важкість. А вже в понеділок уранці змушений був визнати поразку: висока температура, біль у горлі і повне безсилля.

​Дізнавшись із його короткого повідомлення, що Роман не зміг піднятися на зміну, Женя відчула, як серце стиснулося від раптового тривожного уколу. Вона відпросилася з роботи раніше й забігла додому, щоб зібрати особливий «турботливий пакунок».

​Женя дістала з шафи теплі вовняні шкарпетки, які в’язала вечорами, дбайливо вивівши на манжеті витончену літеру «Р», та особливу баночку з персиковим варенням. Тоді, коли Роман приніс їй цілий пакет персиків від бабусі, вона зрозуміла, що стільки їй одразу не з'їсти, й вирішила зварити з них варення — на пам'ять про той вечір. На склі була наліпка з надписом: «З тих самих персиків».

​Коли Женя відчинила двері його квартири своїм ключем, у помешканні панувала незвична, майже дзвінка тиша. Роман лежав під теплою ковдрою, блідий, із палаючими щоками та важким подихом.

​Женя навшпиньках підійшла до ліжка, тихенько присіла на край і приклала прохолодну долоню до його лоба. Він був буквально гарячим.

​— Хто тут у нас вирішив пограти в безпорадного пацієнта? — тихо, з безмежною ніжністю мовила вона.

​Роман повільно розплющив очі. Вони були затуманені гарячкою, але в них миттєво спалахнуло знайоме тепле світло. Він спробував піднятися, але Женя м'яко зупинила його долонею на грудях.

​— Жень... ти навіщо з роботи втекла? — хрипко пробурчав він, перехоплюючи її пальці. — Я... я не хотів завдавати тобі клопоту...

​— Це навіть не обговорюється, — м'яко усміхнулася вона, нахиляючись і торкаючись губами його гарячої щоки. — Зараз же вимкни свого суворого лікаря й слухайся мене.

​Наступні кілька годин перетворилися на чисту дівочу турботу. Женя обережно натягнула на його босі ноги ті самі в'язані шкарпетки, зробила прохолодний компрес і видала ліки. Поки Роман трохи дрімав, вона господарювала на кухні — зварила прозорий домашній бульйон, щоб повернути йому сили, та заварила гарячий чай із лимоном і тим самим персиковим варенням.

​Коли температура нарешті почала повільно спадати, а Роман з'їв пару ложок гарячого бульйону, він простягнув руку й міцно стиснув її долоню, притягуючи її кисть до своїх вуст.

​— Знаєш... — тихо мовив він, дивлячись на неї з глибокою вдячністю. — Я звик завжди все контролювати. Дбати про інших, вирішувати проблеми... А зараз отримую такий кайф від того, що поруч ти.

​— Ти не мусиш завжди бути сильним, Ромо, — м'яко відповіла Женя, проганяючи пальцями пасма його волосся. — Зі мною можна просто бути собою.

​Роман заплющив очі, на мить замислився, а потім подивився на неї абсолютно впевнено й без жодних вагань:

​— Жень... Давай жити разом. Переїжджай до мене. Серйозно. Навіщо це постійне мотання туди-сюди? Я хочу прокидатися з тобою щодня.

​Женя на мить застигла. Вона уважно подивилася на нього, потім повільно приклала долоню до його лоба й хитрувато посміхнулася:

​— Ромо, у тебе точно гарячка минула? Чи це ти під таблетками такі рішення приймаєш?

​Роман тихо засміявся, перехоплюючи її руку й міцно стискаючи у своїх долонях:

​— Та цілком я тверезий! І температура вже нормальна. Я давно про це думав, просто зараз зрозумів, що досить відкладати.

​Женя подивилася в його палаючі, серйозні очі. Вся її звична обережність раптом розчинилася в цьому теплі.

​— Ну якщо лікар приписує переїзд... — усміхнулася вона. — То доведеться виконувати.

​Коли за пару днів Роман остаточно одужав, сам переїзд минув дивовижно легко й швидко. У Жені не було з собою купи всього — трішки речей та особистих дрібничок. Цей переїзд дарував зовсім інші почуття, ніж попередній: жодної важкості, болю чи поспіху — тільки передчуття чогось світлого й справжнього.

​Поки Женя тихо наводила лад і розкладала свої речі, Роман вийшов на кухню зробити кави. А коли повернувся, зупинився в дверях і просто застиг, спостерігаючи за тим, як змінюється його дім.

​У його шафі, яка раніше була строгою й по-холостяцьки напівпорожньою, тепер висіли її ніжні сукні. А зайшовши до ванної, він посміхнувся: поруч із його лаконічним набором стояв цілий ряд її баночок із доглядовою косметикою, а в стаканчику поряд із його щіткою влаштувалася її рожева.

​Роман підійшов до Жені ззаду, м'яко обійняв за талію й уткнувся носом у її шию, вдихаючи вже рідний аромат.

​— Ну от, — тихо прошепотів він, подивившись на їхнє спільне відображення в дзеркалі. — Мій чоловічий барліг офіційно захоплено. І знаєш що? Мені це бісівськи подобається.

​Женя розвернулася в його обіймах, поклала долоні йому на груди й підняла очі:

​— Дякую тобі за все. Поруч з тобою я почуваюся найщасливішою людиною у світі і відчуваю, що я саме там, де маю бути.