Розділ 28. НАША ПЕРША ЗИМА

Грудень увірвався в місто без попередження — одразу з пронизливим вітром і першим пухнастим снігом, який за ніч вкрив сірий асфальт суцільним білим килимом.

​Для Жені й Романа цей початок зими не мав нічого спільного з холодом. Після звичних робочих тижнів — з її замовленнями в майстерні та його нескінченним потоком пацієнтів у клініці — вони нарешті вирвали для себе цілі заміські вихідні. Колись їм обом здавалося, що в їхній безкінечній робочій рутині просто немає місця для відпочинку. Але виявилося, що коли в житті з'являється кохання, час знаходиться сам собою — легко й без жодних виправдань.

​Дорога за місто була окремим видом медитації. У машині тихо грала музика, за вікном миготіли засніжені сосни, а в салон пробивалося скупе зимове сонце. Роман упевнено тримав кермо однією рукою, а іншою періодично переплітав свої пальці з її, цілуючи її кисті прямо під час керування.

​— Лікарю, стежте за дорогою, — посміхнулася Женя, трохи стискаючи його пальці.

​— Я максимально зібраний, — з хитром усмішкою відповів Роман, але його очі на секунду знову ковзнули по її обличчю. — Просто переконуюся, що ти поруч і мені це не сниться.

​— Чому ти такий милий?  — грайливо посміхнулася Женя, притуляючись щокою до його плеча. — Не сниться, Ромо.

​Коли вони повернули з траси на лісову стежку й під’їхали до затишного дерев'яного будиночка з величезними панорамними вікнами, Женя аж видихнула від захвату. Будинок стояв просто серед засніженого лісу, а всередині вже затишно мерехтіли гірлянди.

​— Ромо... це ж справжня казка, — вигукнула вона, вистрибуючи з машини просто в пухнастий сніг.

​— Казка починається з того, що хтось має розпалити камін і розкласти мангал, — засміявся він, дістаючи з багажника сумки та замариноване м'ясо.

​Поки Роман займався вогнем на терасі, де сніг повільно кружляв і танув на розпеченому вугіллі, Женя господарювала на кухні. Вона нарізала легкий салат, заварила запашний малиновий чай і накрила невеличкий стіл прямо біля каміна.

​Вийшовши на терасу, вона підійшла до Романа ззаду й уткнулася носом у його міцну спину:

​— Не змерз, кулінаре? Тримай, це гарячий чай.

​Роман повернувся, обійняв її за талію й посміхнувся, вдихаючи аромат чаю:

​— З тобою змерзнути неможливо.

​Вечеря біля каміна з соковитим шашликом, пряним чаєм і тихою музикою подарувала відчуття повної відірваності від зовнішнього світу. Вони багато сміялися, жартували й насолоджувалися цією довгоочікуваною тишею.

​Але головний сюрприз чекав на них пізніше. На відкритій терасі під чорним зоряним небом на них чекав великий чан із гарячою водою, у якій плавали гілки хвої та кружечки цитрусових. Навколо панував мороз, а над водою піднімалася густа біла пара.

​Коли Женя скинула халат, Роман на кілька секунд застиг, безсоромно роздивляючись її в лаконічному рожевому купальнику, який ідеально підкреслював її фігуру.

​Він повільно усміхнувся, піднімаючи на неї палаючий погляд:

​— Знаєш, крихітко... Якщо влітку мені так і не вдалося побачити тебе в купальнику, то зимовий чан — це найкраща компенсація. Хоча, якщо чесно, без нього мені подобається значно більше.

​Женя від цього погляду миттєво спалахнула рум'янцем і, засміявшись, з легким обуренням напустила на нього хвилю теплої води:

​— Батон, ти просто невиправний!

​— Я просто чесний, ніжність моя, — засміявся він, простягаючи до неї руки. — Іди до мене, бо замерзнеш.

​Вона опустилася у воду, і за мить сильні руки Романа притягнули її до себе, укладаючи спиною на свої оголені груди. Сніжинки повільно падали на їхні вологі плечі й танули в гарячій парі.

​— Ну як? — тихо прошепотів Роман їй у шию, залишаючи гарячий поцілунок біля вуха.

​— Неймовірно... — заплющивши очі від насолоди, відповіла Женя, відкидаючи голову йому на плече.

​Вони дуріли, як підлітки, дуркували й сміялися, поки морозний дух остаточно не підштовхнув їх до фіналу.

​Вискочивши з гарячого чану просто на морозне повітря, вони з вереском і сміхом пробігли по засніженій терасі й заскочили до будинку. Вхопивши один величезний м'який плед, Роман миттєво загорнув у нього Женю разом із собою, міцно притискаючи до себе, щоб зігріти.

​Вони стояли в напівтемному передпокої, важко дихаючи, дрижачи від залишків холоду та сміючись прямо один одному в губи.

​— Зігрілася? — тихо прошепотів Роман, просуваючи гарячі долоні під плед і торкаючись її вологої шкіри.

​— З тобою — завжди... — з цокотінням зубів відповіла Женя.

— А хтось мені тут прибріхує, — з усмішкою промовив Роман.

​Гра в перехоплення подиху закінчилася. Його губи накрили її — вже без жартів, із тією самою глибиною й пристрастю, від якої земля вислизала з-під ніг. Плед сповз на підлогу, а в спальні під дахом, де тріщав камін і мерехтіли гірлянди, існувала лише їхня перша, безмежно тепла спільна зима.