Розділ 27. НА ВИСОТІ НАШИХ ПОЧУТТІВ

Вечір обіцяв бути особливим. Роман написав їй заздалегідь: «Одягнися тепло. О 19:00 чекаю внизу. Сюрпризи тільки починаються».

​Коли Женя вийшла з під'їзду в ніжній бежевій в'язаній сукні, що м'яко лягала по фігурі, та елегантному пальто, Роман уже чекав біля машини. У темному пальто, з розстебнутим коміром сорочки, він виглядав неймовірно статно. Його погляд миттєво ковзнув по її силуету, затримався на виразних карих очах і вустах, а в глибині його темних очей спалахнув уже знайомий, гарячий вогник.

​— Привіт, — усміхнулася Женя, ступаючи до нього.

​Замість відповіді Роман зробив крок назустріч, м'яко притягнув її за талію до себе й припав до її губ у короткому, але глибокому й солодкому поцілунку, від якого всередині все звично затремтіло.

​— Привіт, ніжність моя, — тихо прошепотів він їй у губи, відпускаючи лише на відстань подиху. На його обличчі грала хитра, але безмежно тепла усмішка. — А тепер... я маю закрити один дуже важливий гештальт.

​Він обернувся, клацнув кнопкою на ключах і відкрив багажник машини. Потім повільно дістав звідти розкішний, об'ємний букет піоновидних троянд глибокого марсалового кольору.

​Женя аж застигла на місці, прикривши рот долонею від несподіванки.

​— Я раптом усвідомив, — сказав Роман, подаючи їй квіти, — що ми вже стільки всього пережили разом, а я досі жодного разу не подарував тобі квіти. Повна романтична халатність із мого боку, правда?

​Женя щиро, дзвінко засміялася, вдихаючи запашний аромат пелюсток. Очі її засяяли. Вона піднялася на носочки й торкнулася губами його щоки — прямо біля тих двох родимок, від яких у неї щоразу солодко перехоплювало подих.

​— Лікарю, ти повністю виправданий... — тихо прошепотіла вона йому в губи.

​Женя дбайливо відчинила задні дверцята й акуратно поклала об'ємний букет на сидіння, після чого сіла поруч із Романом на переднє крісло.

​За п'ятнадцять хвилин вони піднімалися на дах однієї з висоток міста. Там, серед прохолодного вечірнього повітря, панувала справжня магія: Роман заздалегідь орендував прозорий затишний купол на даху, прикрашений сотнями теплих жовтих гірлянд. Усередині було приємно тепло, м'яко пахнув пряний ягідний чай у прозорому заварнику, а за прозорими стінами розгортався панорамний вид на вечірнє місто, що сяяло тисячами вогнів.

​Він огорнув Женю м'яким пледом, а сам сів поруч на диванчик, притягнувши її до себе. Його рука опустилася на її талію, відчуваючи гаряче тіло навіть крізь в'язану тканину сукні.

​Роман не зводив із неї очей. Його погляд ковзав по відкритих ключицях, по тонкій шиї, зупиняючись на розпалених губах. Повітря між ними знову почало згущуватися від електричної напруги.

​— Чому ти так дивишся на мене? — тихо запитала Женя, ледь вгамовуючи прискорене дихання.

​— Бо не можу насититися, — оксамитовим, глибоким шепітом відповів Роман. — Ти сидиш тут, у моїх обіймах, а мені все одно здається, що ти занадто далеко.

​Він забрав із її рук чашку, поставив її на столик і повільно, з неприхованою пристрастю розвернув її обличчям до себе. Його великі, гарячі долоні лягли на її щоки, а пальці заплуталися у волоссі.

​Роман нахилився й впився в її губи — палко, жадібно, без жодної тіні стриманості. Це був поцілунок із присмаком пряного чаю й нестримного бажання. Женя солодко зітхнула, обхопивши його шию руками й притискаючись усім тілом. Вона відчувала, як під сорочкою шалено калатало його серце, як його подих ставав рвучким і важким.

​Його губи спустилися нижче — до кутиків її вуст, до чутливої шкіри на шиї. Женя відкинула голову назад, вигинаючись у його руках і запускаючи пальці в його коротке волосся.

​— Ромо... — тихий видих злетів з її губ.

​— Я божеволію від тебе, Женю, — прошепотів він їй у шию, залишаючи гарячі поцілунки, від яких по тілу пробігали солодкі дрижаки. — Від того, як ти дивишся, як посміхаєшся... від того, що ти моя.

​Він знову повернувся до її губ, продовжуючи цей пристрасний, довгий поцілунок. Вони були на самій висоті міста, заховані від усього світу в теплі прозорого купола, сяйві гірлянд і власних палаючих почуттів.

​— Дякую за квіти, за романтику... і за тебе, — прошепотіла Женя, коли вони нарешті розірвали поцілунок, тулячись лоб до лоба й важко дихаючи.

​— Це тільки початок, ніжність моя, — усміхнувся Роман, міцно стискаючи її в обіймах і загортаючи в плед. — Попереду в нас ще стільки всього...