Розділ 21. ТАМ, ДЕ БЕЗПЕЧНО БУТИ СОБОЮ

Суботній ранок зустрів Женю важкою тишею й легким туманом у голові.

​Вона повільно розплющила очі й перше, що побачила — сірі шовкові штори та міцну чоловічу руку, яка впевнено й ніжно обіймала її за талію. Женя затамувала подих і обережно зазирнула під ковдру. Вона була в самій білизні, а Роман поруч — у боксерах. Він виглядав неймовірно, бісівсько сексуально.

​І тут у голові гарячково закрутилися спогади: срібна сукня, клуб, глухі баси... а далі — гарячий поцілунок у коридорі, знята сорочка, спальня й те, як вона самісінька, зі своєї власної ініціативи, міцно притиснулася до нього перед сном, від чого фізіологія Романа ледь стримала останній запобіжник.

​Усередині все миттєво стиснулося від пекучого сорому й ніяковості. «Боже, що це було?! Який сором!» — промайнуло в голові. Не знаючи, як приховати незручність за свою нічну розкутість, Женя вирішила обрати найкращий захист — зробити вигляд, ніби вона геть усе забула через коктейлі.

​Вона обережно повернулася й торкнулася його плеча:

— Рома... Рома, прокинься, — пошепки мовила вона.

​Роман повільно розплющищ очі й усміхнувся куточками губ. Побачивши її розпатлане волосся та переляканий погляд, він одразу згадав її нічні витівки й ледь утримався від сміху.

— Доброго ранку, — хрипким від сну голосом мовив він.

​— Рома, скажи чесно... як я взагалі тут опинилася? — Женя притягнула ковдру до самого підборіддя, граючи роль повного невідання. — Я... я нічого там у клубі не накоїла? Боже, у мене просто туман у голові після тих коктейлів...

​Роман замер на секунду. Він примружив очі, згадуючи, як вона вночі спокійно піднялася з ліжка після його слів «не сьогодні», заявила, що йде в душ, і як з ванної лунав її задиркуватий смішок.

​Він спирався на лікоть, а на його вустах з'явилася хитра усмішка:

— Серйозно? Туман у голові? — Роман трохи нахилився, заглядаючи їй просто в очі. — А як же той момент біля дверей? А сорочка на підлозі? А як ти пішла в душ і сміялася з мене, коли я стояв у повній спантеличеності?

​Женя застигла. Щоки миттєво спалахнули яскравим рум'янцем. Зрозумівши, що хитрий план розвалився, вона сховала обличчя в долонях:

— Боже-е-е... Який сором! Я просто... я не знаю, як тепер дивитися тобі в очі.

​Роман тихо й щиро засміявся. Він м'яко пригорнув її до себе, погладив по спині й з теплотою мовив:

— Та ну тебе, дурненька. Нічого соромитися. Ти була просто зіркою. І я радий, що ти була справжньою.

​Він торкнувся губами її маківки й підвівся:

— Візьми мою футболку й іди в душ. А я трохи пізніше долучуся до реальності.

​Після душу Женя загорнулася в його широку сіру футболку, яка сягала їй майже до колін. Пахощі його парфуму на тканині дивовижно заспокоювали.

​Поки Роман був у душі, Женя швидко приготувала пишний омлет і зварила каву. Коли Роман вийшов із ванної, потираючи вологе волосся, він застиг на порозі. Перед ним була Женя — у його футболці, з босими ніжками, яка спритно перевертала омлет на пательні. У його голові миттєво спалахнули картини минулої ночі: червона помада, сукня, гарячі поцілунки... А Женя в цей час лише переживала, аби омлет не виявився пересоленим і щоб вона не виглядала безглуздо після вчорашнього!

​— Так, лікарю, твій холодильник — це суцільна порожнеча, — підсумувала Женя після сніданку. — Їдемо в супермаркет!

​У великому гіпермаркеті Женя діловито вибирала продукти, а Роман слухняно котив візок. Коли вона відвернулася до стелажа зі сметаною, Роман із легкою усмішкою тихо простягнув руку й нишком кинув у візок кілька батончиків Kinder Bueno з білим шоколадом.

​Женя помітила це вже на касі й з подивом глянула на нього:

— Романе... це що?

— Це для підтримки робочого тонусу кухаря, — спокійно відповів він, підморгнувши.

​Повернувшись додому, вони закатали рукава. Женя вирішила влаштувати масштабну заготовку й залучила Романа до ліплення домашніх вареників з картоплею та грибами.

​Це було неймовірно весело. Роман, який у своїй стоматологічній практиці звик до мікроскопічної стерильності та ювелірної точності інструментів, зараз намагався виміряти кожен міліметр тіста й з математичною точністю защіпати краї. У результаті він сидів у борошні по самі вуха, а вареники все одно виходили кумедними й кривобокими. Женя сміялася, залишаючи сліди борошна на його носі, а він у відповідь обережно цілував її в щоку.

​Увечері вони вмостилися на дивані з двома келихами білого вина. Місто за вікном поринало у сутінки.

​— Романе... — тихо мовила Женя, розглядаючи відблиски у склянці. — А ти взагалі був колись по-справжньому закоханий?

​Роман замислився, злегка прокручуючи келих.

— Чесно? Мабуть, ні, — м'яко зізнався він, дивлячись їй просто в очі. Усередині нього все кричало, що прямо зараз він кохає її так, що аж дихати боляче, але він не хотів квапити події й лякати її. — Я досі не знав, що таке справжнє кохання. Таке, від якого перехоплює подих і хочеться віддати людині все.

​Женя тихо зітхнула:

— А я так довго плутала кохання із бажанням бути потрібною та зручною... Мені здавалося, якщо я робитиму все правильно, мене цінуватимуть. А виявилося, що справжні почуття не вимагають самопожертви.

​Роман обережно взяв її за руку, погладжуючи пальцем долоню:

— Ти більше ніколи не мусиш бути зручною, Женю. Не зі мною.

​Нічне місто огорнула тиша, коли Роман провів Женю й посадив у таксі.

​Думки Жені у дорозі додому:

«Я дивлюсь на нічні ліхтарі за вікном і торкаюсь пальцями сумки, де лежить той самий батончик Kinder. Він запам'ятав таку дрібницю... Поїхав зі мною в супермаркет, сидів увесь у борошні зі своєю педантичною точністю, намагаючись защіпати ті дурноваті вареники, і дивився на мене так, ніби я — найдорожче у його житті. Кого я намагаюся ошукати? Яка ще "дружба"? Я більше не в змозі грати в цю гру. Я закохуюся в нього все сильніше, і мене це більше не лякає».

​Думки Романа в ліжку перед сном: