Розділ 16. ПЕРСИКОВА ПАСТКА НА ДВОХ

Після історії зі шпалерами вони зідзвонювалися щодня. Ідея провести вечір у Жені виникла якось сама собою, але коли до його приходу залишалося пів години, у її квартирі панував легкий хаос.

​Женя гарячково бігала між кухнею та вітальнею, ховаючи розкидані речі й крутячись біля дзеркала. На ній був зручний домашній рожевий плюшевий костюм, але через поспіх один бік кофти сповз із плеча, дратуючи очі мереживною бретеллю чорного бюстгальтера. Вона заправляла пасмо волосся за вухо й роздратовано думала: «Боже, Женю, зупинися! Ти взагалі не хотіла стосунків! Що цей лікар із тобою робить?! Заспокойся, це просто звичайний вечір...»

​Кухня пахла гарячою лазаньєю та персиковим пирогом, але коли в двері подзвонили, серце все одно зробило знайомий переворот.

​На порозі стояв Роман. У руках він тримав великий паперовий пакет зі стиглими персиками, від яких на весь коридор нісся солодкий аромат.

​— Привіт! — усміхнувся він, із ледь помітною затримкою опускаючи погляд на її оголене плече, а потім знову зустрічаючись із нею очима. — Я йшов від клініки й побачив біля зупинки милу бабусю яка продавала персики з власного саду. Вони так пахли, що я чомусь одразу подумав про тебе... і не зміг пройти повз.

​Женя застигла від подиву, а потім щиро засміялася, показуючи на кухонний стіл:

​— Ти жартуєш? У мене для тебе персиковий пиріг і лазанья!

​— Серйозно? — Роман затамував подих від пахощів, що витали на кухні. — Женю, ти просто рятуєш мені життя. Я вже забув, як це — їсти щось домашнє.

​Вони вмостилися за кухонним столом. Роман смакував кожен шматочок лазаньї з таким щирим захватом, що Женя мимоволі всміхалася, відчуваючи давно забуте тепло в грудях.

​— Романе, а ти взагалі сам хоч щось готуєш? — кумедно насупила брівки Женя, наливаючи чай.

​— Чесно? Моя кулінарна вершина — це яєчня й кава, — з посмішкою зізнався Роман, спираючись ліктями на стіл. Його погляд став теплішим, ніжнішим. — У мене батьки були лікарями, постійно на чергуваннях. Я змалку звик: є канапки, є щось швидко розігріти — і добре. А коли пішов у медичний, а потім у стоматологію... там взагалі час стиснувся до мінімуму. Усе життя на бігу.

​— А чому саме стоматологія? — тихо перепитала Женя, з цікавістю розглядаючи риси його обличчя.

​— Через дідуся, — м'яко усміхнувся Роман, пригадуючи минуле. — Він був старим професором, засновником нашої сімейної династії. Я малим часто бігав до нього в кабінет. Мені здавалося, що він робить якісь дива — повертає людям посмішки й упевненість. Я вирішив, що теж так хочу. Але от створити такий затишок, як у тебе зараз на кухні... для мене це завжди було чимось із паралельного світу. Ти дивовижна, Женю.

​Женя опустила очі, відчуваючи, як щоки охоплює легкий рум'янець. Їй було неймовірно приємно дізнатися про нього більше — про його родинні корені, дитинство й справжню щирість, яка ховалася за маскою впевненого лікаря.

​Коли із вечерею було закінчено, Женя почала прибирати зі столу, але Роман раптом підвівся, взяв брудну тарілку й ступив до раковини.

​— Так, не чіпай, я сама помию! — швидко мовила Женя, намагаючись забрати в нього губку.

​— Навіть не думай, — посміхнувся Роман, спритно відтісняючи її стегном від раковини й вмикаючи воду. — Ти мені таку вечерю приготувала, а я буду просто сидіти? Розподіл праці, «добра знайома».

​Женя застигла на секунду від цього легкого доторку його стегна, але лише склала руки на грудях, з вдаваною суворістю вигнувши брову:

​— Ну-ну, дивися, щоб я не перевіряла якість!

​Після кухні вони перебралися до вітальні дивитися трилер. Женя вмостилася на кутку дивана й по-справжньому занурилася в сюжет: напружено стежила за героями, навіть трохи затамувала подих. Вона була впевнена, що й Роман уважно дивиться екран, але той насправді дивився зовсім не на фільм.

​Він спирався підборіддям на долоню й із теплою усмішкою спостерігав за тим, як змінюється вираз її обличчя, як вона стискає пальцями плюшеву тканину на колінах. Усередині в нього вирувало нестримне бажання просто притягнути її до себе.

​— Слухай, ти щось надто напряглася, — м’яко всміхнувся Роман. — Давай я тебе обійму?

​Женя повернула до нього голову, зустрілася з його теплим, проникливим поглядом і грайливо фиркнула:

​— Ага, обіймеш... А потім ще й поцілуєш? — з легким сміхом мовила вона.

​На обличчі Романа розлилася повільна усмішка, а в очах заграли бісики:

​— А що, справді можна?

​Женя відчула, як щоки миттєво охоплює гаряча хвиля. Щоб приховати ніяковість, вона з вдаваною суворістю штовхнула його кулачком у плече:

​— Ну ти трішки нахаба!

​— І все ж таки я тебе обійму, — тихо, але дуже впевнено мовив Роман.

​Він простягнув руки, обережно обхопив її за плечі й м'яко притягнув до себе, накриваючи пледом. Женя опинилася міцно притиснутою до його грудей. У перші секунди вона завмерла, але Роман чітко відчув, як під м'яким рожевим плюшем її серце калатає наче божевільне — часто, гучно й трепетно. На його вустах з'явилася переможна, безмежно ніжна усмішка. Цей прискорений стук сказав йому більше, ніж будь-які слова.

​Відчуваючи його спокійне дихання біля своєї маківки й повну безпеку, Женя нарешті повністю видихнула й розслабилася.

​Під тихий шум фільму її повіки важчали. Втома після роботи й тепло його обіймів зробили своє — Женя й не помітила, як заснула.

​Роман відчув, як її дихання стало глибоким і рівним. Він обережно прибрав пасмо волосся з її обличчя, заглядаючи в це спокійне, беззахисне личко, й стишено посміхнувся власним думкам:

​«Ідеально... Вона вже вдруге засинає майже в мене на руках. Перший раз був тоді на балконі серед коробок, а тепер тут. Що б вона там собі не вигадувала про правила — поруч зі мною їй нарешті спокійно».

​Він так і не змусив себе встати з дивана, міцніше стиснув її в обіймах, заплющив очі й заснув поруч із нею.

​Вони прокинулися від яскравого сонячного променя, який безсоромно бив прямо у вікно.