Розділ 14. КРОК ДО ВІЛЬНОГО ДИХАННЯ

Ранок зустрів їх тишею, але це була вже зовсім інша тиша — м'яка, спокійна, позбавлена гнітючого тягаря минулих місяців.

​Аромат свіжозвареної кави швидко заповнив кухню. Роман стояв біля плити, а Женя сиділа за столом, опустивши очі на гарячу чашку. На ній усе ще була його велика, м'яка футболка.

​Сівши навпроти, Роман сперся підборіддям на зчеплені пальці й просто дивився на неї. Вона була без макіяжу, зі злегка скуйовдженим після сну волоссям, у його футболці, і від цієї картини в його грудях розливалося якесь неймовірне, незнайоме раніше тепло.

​«Мені б такі ранки все життя, — раптом чітко й безкомпромісно промайнуло в його голові. — Свіжа кава, ця квартира й вона поруч».

​— Знаєш... мені справді дуже не вистачало тебе ці два місяці, — тихо, без жодного фасаду мовив Роман, перериваючи тишу й дивлячись на неї тим самим глибоким, теплим поглядом.

​Женя підняла на нього очі. Вона дивилася на його риси й відчувала, що більше немає сенсу грати в байдужість. Вона міцніше стиснула пальці на гарячій кераміці й м'яко промовила:

​— Мені теж, Ромо... Чесно, мені теж було дуже важко.

​Усередині в Романа ніби щось розгладилося: усі ті важкі сумніви про його «ілюзії», які гризли його два місяці, нарешті повністю розвіялися. Він зрозумів головне — це не була його вигадка, вона відчувала ту саму порожнечу.

​Допивши каву, Женя пішла до спальні й переодяглася назад у свою червону вечірню сукню, аби їхати додому.

​Коли вона вийшла в передпокій, Роман уже чекав на неї. Він ступив крок уперед і м'яко пригорнув її до себе. Це були не квапливі, а дуже теплі, глибокі обійми — без натяків, але з такою силою, що в Жені на мить перехопило подих. Вона пригорнулася до нього, знову відчувши знайомий аромат цитруса, і міцно стиснула пальцями футболку на його спині.

Вони попрощалися легко й з обіцянкою бути на зв'язку.

***

​Субота в стоматологічній клініці завжди була завантаженою, але сьогодні Роман працював із зовсім іншим настроєм. У кабінеті гула апаратура, змінювалися пацієнти, але всередині нього вперше за довгий час палало рівне, впевнене тепло.

​Знімаючи медичні рукавички після чергового прийому, він підійшов до вікна й подивився на осіннє місто.

Зараз усередині нього панував дивний спокій і чесне, просте щастя. Вона знову була поруч.

​Він бачив чітко й без жодних ілюзій: Женя не байдужа, їй так само боліло й так само бракувало його ці місяці. І цього усвідомлення йому було цілком достатньо. Тепер він точно знав, що більше нікуди не відпустить її зі свого життя.

​Повернувшись додому, Женя одразу зняла сукню,прийняла душ та вдягнула зручну піжаму. Всередині все вирувало. Вона схопила телефон і тремтячими пальцями набрала номер Аліни. Вона вчора так швидко попрощалася, тому хотіла пояснити свій стан.

​— Аліно, привіт... Ти зможеш приїхати? Мені терміново треба з тобою порадитися. Ситуація просто SOS, я заплуталася...

​— Буду у тебе за пів години! — стурбовано відреагувала подруга.

​За тридцять хвилин Аліна вже заходила до квартири. Вона з порогу уважно сканувала Женю, яка нервово перебирала пальцями край светра:

​— Так, давай викладай. Що за SOS? Ти виглядаєш так, ніби пережила вибух!

​Вони сіли на кухні. Женя довго збиралася з думками, стискаючи чашку з чаєм, і нарешті почала — сухо, видаючи інформацію порціями, бо відкриватися їй завжди було важко:

​— Пам'ятаєш... коли сталася зрада і я переїжджала? Ти тоді ще була в бабусі й не змогла приїхати... Мені тоді допоміг перевезти коробки один чоловік... Роман. Стоматолог до якого я пішла тоді лікувати зуб. Дмитро ж тоді якраз це побачив, почав кричати мені в спину, що я нікому не потрібна й приповзу на колінах...

​— О-о-о, цей виродок! — на обличчі Аліни миттєво спалахнула чиста, неприхована лють. — Боже, як же цей Дмитро мене бісить! Кончений маніпулятор, який роками випивав із тебе всі соки!

​— Так от... — Женя опустила погляд, стискаючи гарячу склянку. — Ми після того трохи спілкувалися з Романом. А вже набагато пізніше біля мого під'їзду стався поцілунок... І я зламалася, Аліно. Я так злякалася власних почуттів, що відштовхнула його і просто обрізала всі контакти з Романом на два місяці.

​Аліна схопилася за голову й обурено стукнула долонею по столу:

​— Боже, Женю! Ти два місяці карала себе й відштовхувала нормального хлопця через травми від свого колишнього?! Дмитро спеціально вбивав тобі в голову, що ти без нього нічого не варта, а ти досі віриш у його маразм!

​— Але вчора ми випадково перетнулися в ресторані... — тихо продовжила Женя. — Поїхали до нього, сиділи, говорили. І ми домовились бути «просто добрими знайомими».

​Аліна важко зітхнула, сіла назад і міцно взяла Женю за руки:

​— Послухай мене уважно. Я цього Романа особисто не знаю, але якщо чоловік просто так під’їхав і допоміг тобі з тими важкими коробками, а зараз терпляче чекав два місяці, не тиснув — він уже як мінімум адекватний і достойний чоловік!

​Аліна емоційно додала з щирим подружнім запалом:

​— Відчепися ти вже нарешті від себе самої! Перестань озиратися на минуле й живи на повну! Та ти маєш право хоч з п'ятьма хлопцями по черзі зустрічатися, якщо захочеш! Кому ти взагалі що винна?! Дозволь собі просто бути щасливою й вільно дихати!

​Ці слова — прості, життєві, висказані з подружньою лютістю на Дмитра та щирою підтримкою — нарешті пробили броню Жені. Усередині ніби вискочила пружина, яка тримала її в напрузі останні місяці.

Аліна вже стояла в передпокої, взуваючи свої улюблені ботильйони, і раптом хитро прижмурилася, подивившись на Женю через плече:

​— До речі, про «живи на повну»... — Аліна грайливо підмигнула. — Наступна наша зустріч — це не кухонні посиденьки за чаєм з моїми нотаціями. Наступного разу ми йдемо в клуб. Вдягаєш свою найкоротшу сукню, і ми відірвемося на повну! Ніяких загнаних думок, тільки танці, коктельчики й повне перезавантаження. Домовилися?

​Женя мимоволі засміялася — щиро й дзвінко: