Розділ 10. ЩОСЬ НА ОСОБЛИВОМУ - МОВОЮ МІРОК

​Женя сиділа за швейною машиною в ательє, звично прокладаючи шов на тканині. Багато роботи і шелест матеріалів зазвичай повністю поглинали її увагу, але раптом у голові виринув спогад.

​Пам'ять чітко вихопила момент з того самого дня переїзду — місяць тому. Вони з Романом тоді сиділи на її балконі, пили каву й уперше так відверто говорили про все і ні про що. Саме в тій розмові вони згадали про дні народження, які двоє не надто полюбляли, адже для них це було більше свято з дитинства. І саме тоді вона дізналася, що його день народження припадав на середину серпня...

​Це ж буде вже післязавтра! Вона ледь не забула.

​Після всієї його підтримки вона просто мусила подякувати Роману чимось особливим — це почуття накрило її миттєво. Купити банальну дрібницю не хотілося. І тоді її осяяло: вона пошиє для нього класичну білосніжну сорочку з вишуканого бавовняного сатину, з широкими манжетами під запонки.

​Оскільки його клініка була буквально в кількох хвилинах ходьби від її ательє, Женя одразу набрала його номер:

​— Привіт! Якщо матимеш вільну хвилинку в обід — забіжи до мене. Це ненадовго, але дуже потрібно.

***

​Під час обідньої перерви Роман заскочив до неї, тримаючи в руках два стаканчики гарячої кави. Він піднявся на декілька поверхів і зупинився на порозі світлої майстерні. Навколо стояли манекени, рулони тканин, висіли ескізи, а в повітрі м'яко витав аромат льону та свіжості.

​— Привіт, — Роман щиро здивувався, оглядаючись довкола. — Я й уявити не міг, що ти створюєш одяг... Чому саме сюди? Щось сталося?

​— Заходь, сідай, кава дуже доречна, — усміхнулася Женя, прибираючи з робочого стола викрійки. — Нічого не сталося. Мені просто потрібно зняти з тебе мірки.

​— Мірки? Навіщо? — здивовано усміхнувся він, поставивши каву.

​— Потім дізнаєшся. Мені треба лише п'ять хвилин. Зніми, будь ласка, сорочку.

​Він був одягнений неймовірно стильно — блакитні джинси, біла футболка та сорочка в клітинку зверху. Роман слухняно зняв верхній одяг, залишившись у футболці.

​Женя взяла гнучку вимірювальну стрічку й підійшла ближче. Повітря між ними миттєво згустішало, наповнившись соковитим, солодким ароматом її персикових парфумів.

​Зняття мірок перетворилося на справжнє випробування для обох. Женя обхопила стрічкою його широкі плечі, мимовільно нахиляючись зовсім близенько до його шиї. Її пальці легенько, майже невагомо торкалися його тіла — проводили вздовж лопаток, вимірювали ширину спини, зупинялися на талії.

​Роман затамував подих. Його погляд — темний і глибокий — неможливо було приховати. Він відчував тепло її рук, чув прискорене дихання й бачив її власне хвилювання. Коли Женя опустилася нижче, щоб обміряти обхват зап'ястя для майбутніх манжет, її пальці на мить застигли на його пульсі. У грудях у неї солодко й щемливо тьохнуло, а Роман не зводив очей з її обличчя, торкаючись поглядом її губ.

​— Женю… навіщо це все? — тихо, майже пошепки запитав він, коли вона закінчила й відступила на крок, щоб записати цифри.

​— Просто… пізніше дізнаєшся, — відповіла вона, опустивши вії й намагаючись приховати рум'янець.

​— Ти сьогодні загадкова як ніколи, — посміхнувся Роман.

​Його обідня перерва добігала кінця. Допивши каву й подякувавши за теплий прийом, Роман пішов, а Женя одразу занурилася в роботу. Наступні два дні вона буквально жила в ательє: підбирала найкращий білосніжний бавовняний сатин, вивіряла кожен шов, формувала суворі, але вишукані широкі манжети та прасувала кожну деталь. До сорочки вона докупила лаконічні сріблясті запонки.

​У день його народження зранку вона навмисно йому не писала. А близько першої години дня, узявши лаконічний паперовий пакет із сорочкою, підійшла до його клініки.

​Зупинившись біля входу, Женя раптом зловила себе на легкому мандражі.

​«Так, Женю, ти стоїш під клінікою з пакетом, наче якась школярка, — посміхнулася вона сама до себе, стиснувши ручки пакунка. — А ну зберися!»

​Вона дістала телефон і набрала його:

​— Привіт! Якщо маєш секунду в обід — вийди на вулицю, я тебе чекаю тут.

​Через кілька хвилин на сходи вийшов Роман. Побачивши Женю, він здивовано посміхнувся й швидко спустився до неї.

​— Привіт! Щось сталося? — здивувався він.

​— З Днем народження, Романе, — посміхнулася Женя й простягнула йому пакет. — Я на хвилинку, бо й у тебе пацієнти, і в мене робота. Це тобі.

​Роман спантеличено глянув на пакунок, і побачивши в ньому білосніжну сорочку, він просто застиг. У його голові миттєво склалися всі детали: мірки, її таємничість...

​— Чекай... — він підвів на неї приголомшений погляд, у якому змішалися шок і щире захоплення. — Ти серйозно?.. Ти реально пошила її сама? З нуля? Для мене?

​— Ну так, — трохи збентежено посміхнулася Женя, закладаючи пасмо волосся за вухо. — Мені хотілося зробити тобі щось справді гарне й від душі. З Днем народження!

​Роман кілька секунд мовчки дивився на сорочку, а потім на Женю. Зараз він тримав у руках години її праці. Це збивало з ніг.

​Він зробив крок і міцно, поривчасто пригорнув Женю до себе.

​— Мені ніхто й ніколи в житті не робив таких подарунків, Женю... — його голос біля її вуха прозвучав глухо й неймовірно щиро. — Дякую тобі. Це просто неймовірно.

​Він повільно відпустив її, але в очах усе ще вирувало тепло.

​— Сподіваюся, сорочка підійде ідеально. Я біжу на роботу, бо там завал! — сказала Женя, роблячи крок назад і прощаючись рукою.

​— Дякую ще раз! — мовив він їй навздогін, а потім посміхнувся й голосно додав: — І знаєш що? З мене на вихідних торт! Обговоренню не підлягає!

​Женя грайливо обернулася, відчуваючи, як щоки палають приємним рум'янецем.

​— Домовилися! — усміхнулася вона й швидко покрокувала вулицею назад до свого ательє.