Розділ 9. ОКРЕМИЙ ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ

Минуло ще кілька днів. Вони не обіцяли одне одному щоденних дзвінків чи обов'язкових зустрічей, адже кожен мав свій звичний ритм життя. Проте Жені потрібно було закінчувати розпочате лікування. Не бажаючи зловживати особистим знайомством і відволікати його від роботи, вона просто зателефонувала на рецепцію клініки й записалася на найближчу вільну годину до лікаря Романа.

​Того дня у Романа був божевільний графік. Заповнюючи картку попереднього пацієнта, він навіть не глянув на ім'я наступного у розкладі.

​Коли двері кабінету відчинилися і на порозі з'явилася Женя — у легкому білому сарафані, який так личив її легкій літній засмазі, та з тим самим персиковим ароматом — Роман на мить застиг із ручкою у руках. На його обличчі з'явилася щира, здивована усмішка.

​— Оце так сюрприз, — мовив він, піднімаючись назустріч. — А я гадав, хто це записався на самий кінець моєї зміни.

​— Доброго дня, лікарю, — усміхнулася Женя, сідаючи у стоматологічне крісло. — А ви точно пам'ятаєте, як лікувати зуби, чи після нашого заїзду тільки про швидкість думаєте?

​— Для вас, Женю, у мене окремий протокол лікування, — грайливо примружився Роман, надягаючи медичні рукавички.

​Коли крісло опустилося і над нею спалахнуло м'яке світло безтіньової лампи, атмосфера стала дивовижно інтимною. Роман нахилився до неї — зосереджений, серйозний та максимально професійний. У своєму суворому медичному костюмі він виглядав надзвичайно статно.

​Женя намагалася дивитися в стелю, але щоразу, коли він турботливо запитував: «Не боляче? Усе добре?», її погляд мивоволі опускався на його зосереджене обличчя. Перебуваючи так близько до нього, відчуваючи його спокійне дихання та тепло рук, Женя спіймала себе на тому, що її серце калатає зовсім не від страху перед бормашиною.

​Коли прийом закінчився і Роман зняв рукавички, Женя піднялася й злегка зніяковіло мовила:

​— Якщо ти вже закінчив зміну… може, вип'ємо кави неподалік?

​— О, сміливості тобі сьогодні не позичати, — усміхнувся Роман. — З величезним задоволенням.

​Вони разом вийшли з кабінету й попрямували до холу. У цей час біля стійки рецепції стояла Юлія — колега Романа, теж стоматолог. Вона вже давно мала плани на таємничого, стриманого й привабливого Романа, але той завжди тримав її на суворій професійній дистанції й ніколи не був помічений у службових романах. Юлія провела їх здивованим і дещо зверхнім поглядом, абсолютно не розуміючи, що спільного у цього завжди закритого чоловіка з цією дівчиною, яка прийшла на звичайний прийом.

***

​У затишній кав'ярні через дорогу від клініки панувала приємна напівтемрява. Вони замовили каву, і коли перша пауза затягнулася, Женя, повільно розмішуючи напій, вирішила легко й відверто поставити запитання, яке її цікавило:

​— Романе… а як ти взагалі ставишся до дружби між чоловіком і жінкою? Ти віриш, що вона існує?

​Вона усміхнулася й трохи нахилила голову вбік:

​— Просто стало цікаво... Ми зараз дійсно друзі, чи ти спілкуєшся зі мною скоріше з ввічливості та поваги?

​Роман уважно слухав її, спершись підборіддям на зчеплені пальці. У його темних очах промайнула ціла гама емоцій — від здивування до м'якого, глибокого захоплення.

​Він повільно нахилився вперед. Його рука на столі простягнулася трохи ближче до її чашки.

​— Женю… а ти справді вважаєш, що я з тих чоловіків, які витрачають свій вільний час просто з ввічливості? — його голос опустився на півтону нижче. Він на секунду зупинив погляд на її губах, а потім знову підніс його до її очей. — Чи ти взагалі не помічаєш, як я на тебе дивлюся?

​У Жені заклякла ложечка в руці. Вона відчула, як від цього погляду гаряча хвиля підступає до щік, а в повітрі миттєво зависла соковита, електрична напруга.

​Роман не зводив із неї темного погляду ще кілька секунд, а потім усміхнувся кутиками губ і м'яко додав:

​— Хоча як лікар я просто зобов'язаний стежити за своєю найкращою пацієнткою. А якщо серйозно —коли людям комфортно разом, є про що поговорити й посміятися — чому ні?

​Женя усміхнулася у відповідь, але ті слова про погляд і вільний час усе одно відлунювали десь усередині солодким тремтінням.

​Щоб трохи розрядити цю інтимну атмосферу, Роман розслаблено відкинувся на спинку крісла й із бісиками в очах запитав:

​— До речі, про сміливість та інтерес... Ти б бачила мій перший практичний іспит зі стоматології!

​І він почав розповідати кумедну історію зі студентських років — про те, як від жахливого хвилювання на першій практиці так старанно відпрацьовував пломбування на пластиковому макеті, що випадково приклеїв навчальний зуб просто до рукавички викладача.

​Женя щиро й голосно сміялася, слухаючи його оксамитовий голос. Вечір пролетів непомітно, залишивши після себе відчуття дивовижного тепла, легкості та ледь помітної іскри.