Девята глава

Ми сиділи за столом. Таня бліда і з розбитою губою. Але навіть такою вона виглядала витонченою, досконалою, делікатною квіткою. Довге чорне волосся, виразні сірі очі, струнка фігура, вона гарна, молода і вродлива…Ще й розумненька. Здається була в Олега якась проблема з головним бухгалтером, котрий якось не попрощавшись пішов з компанії прихопивши певну суму грошей. Ну як пішов виїхав з країни. Й тоді Олег добровільно примусово призначив Таню й щось навіть мені розповідав про її успіхи.

– І коли ж ви гаденята зійшлися? – прошипіла я.

Вона здригнулася і стала щось там пильно вивчати у своїй тарілці.

– Ну так десь рік тому, – сама ж собі відповіла я, –  саме тоді у Олега побільшало командирувань і роботи. А мені напевне було все одно, якщо я на те не звертала уваги. І що? Коли ви мали мене порадувати, вашим звичайно світлим коханням? – хмикнула я.

Вона з під лоба глянула на мене й знову опустила голову.

– Я не вірю, що ти глуха і мене не чуєш. – не дочекавшись відповідь, продовжила я свій монолог. – Ти ідіотка. Спати з чужим чоловіком завжди має негативний наслідок зустрічі з його дружиною.

– Що з Олегом? – голос у неї хоч і тремтів, та все ж вона запитала і навіть в очі мені поглянула.

– Операція пройшла успішно. Поки в комі. Та всі сподіваються, що буде жити довго і нудно. –  несло мене далі.

Її полегшення від цієї звістки відчувалося фізично, з лиця зник навіть загнаний вираз і пробилась радість.

– А ви отже бачите? – навіть наважилася вона.

– Сюрприз. – розвела я руками.

Богдан їв мовчки тільки час від часу я ловила на собі його погляд. Пауза знову затягнулася. Я розглядала бісову кралю, намагаючись знайти в ній те, чого немає в мені і зрозуміти як я опинилася в ролі зрадженої дружини, вперемішку клянучи «коханого» на чому світ стоїть. Краля явно мене остерігалася, явно почувалася погано в моїй присутності, а я її навіть звинуватити не могла. Олег з біса імпозантний чоловік і перед ним важко встояти. Таких, як він не втрачають. Уважний, ніжний, турботливий просто зразок святого і цей бісовий кусок зразка завів коханку на стороні. Богдан замислено щось шукав в тарілці. Я піднялася, а вони обоє провели мене настороженим поглядом. Дістала пляшку з вином.

– То як воно точно знати, що  твій чоловік тобі зраджує? При чому з своєю власною дружиною? – запитливо подивилася я на неї. 

При вигляді шокованого виразу обличчя Тані я різко відповіла.

– Так, я сука. А ти що думала, що в казку потрапила?

– Можна я піду в свою кімнату? – незрозуміло в кого запитала Таня.

Богдан її кивнув і та швидко зникла. Я потерла очі, такого спектаклю краще й не бачити.  Налила собі вина.

– Як ти думаєш, скільки часу ми пробудемо тут? –  спокійно запитала я, як тільки зникло це джерело мого роздратування.

– Я почекаю дзвінка, а там по обставинах.

– І що ти чекаєш тобі скажуть?

– Хто стріляв в Олега Борисовича

– І тобі скажуть?

– Так. – байдуже відповів він.

– Чому ти такий впевнений в цьому?

– Коли я запитую, мені відповідають.

– І що пропонуєш робити?

– Зараз спати, а завтра подумаємо.

– Іноді мені здається, що у мене паранойя.  Не знаю в що вліз цей ідіот Олега…хоча можна спробувати вияснити. – осяйнуло мене думкою.

І я залишивши бокал швиденько піднялась з–за столу.

– Куди ти йдеш? – прижмурив очі Богдан.

– У нас є свідок, учасник, пасія, солодятко тому йду звичайно поговорити.

– Майя, давай це краще зроблю я.

– Але так мені не буде цікаво. –  занила я і відкрила двері. 

Таня перелякано озирнулася. Вона плакала й на лиці ще залишились мокрі доріжки від сліз.

– Мені дуже хочеться зробити тобі боляче, тому постарайся відповідати на питання швидко і по темі. В що вліз Олег?

– Я не знаю. – її голос сповнений розпуки, тремтів.

– Неправильна відповідь. –  жовчно прошипіла я і зробила крок до неї, вона відступила. – І ліпше тобі мене зараз не провокувати.

– Він переживав за вас і за нас…– видавила вона з себе.

– Це чудово, що він такий душевний хлопець, але він склопотав кулю, а в добрих, милих і чемних зазвичай зумисне не стріляють. У нього був з кимось конфлікт? Сварки? Проблеми на роботі?

– Я не знаю. – з розпачем сказала вона.

– Були якісь труднощі на роботі?

– Все, як завжди.

– Не все як завжди, якщо в нього стріляли.  Він підписував, якусь велику угоду останнім часом?

– Так, але переговорили велися вісім місяців і вона вигідна для обох сторін.

– Напевне не настільки вигідна. – пробурмотіла я. Господи і де була я весь цей час. – Компанія Амарак?–  перебравши думки запитала я.