Сьома глава

Як завжди Богдан подав руку і я вийшла з машини і ми пішли в офіс. Я навіть не зрозуміла як я перечепилась та за хвилину я боляче гепнулася на землю. Богдан кинувся мене підіймати.

– Знаєш я так ще раз розтягнуся і  охороняти буде нікого. – жалібно пробурмотіла я.

– Вибач. Таке більше не повториться.

– І що тебе так відволікло?

– Нічого. – надто швидко відповів він.

– Ти підкормлюєш мою параною. – хмикнула я.

– Майя, – прозвучало з посмішкою. – оглянув територію, проґавив, що ти і на рівному місці спотикаєшся.  Це все.

– Гаразд.

В кабінеті мене вже чекала Дар’я. Зібрана, серйозна. Зі списком справ на день.

–У вас проблеми? – заявив Богдан.

– З чого ти взяв? – проявила я обережну цікавість.

– До вас заходив начальник служби безпеки, потім фінансовий директор і юрист і у всіх стурбований вигляд. У вас також вигляд людини готової до оборони. – порадував він своїми висновками. 

Я підняла брову в німому запитанні.

– А давай відносини працівника і роботодавця у мене все у тебе нічого?

– Майя Юріївна я ваш охоронець, мені необхідно володіти інформацією.

– Бери каву, поговоримо. – тяжко зітхнула я.

Я чула як він вийшов і повернувся з чашками кави, одну поставив біля мене.

– Ваша кава.

– Дякую. Просто хтось цікавиться нашою фінансової звітністю і досить наполегливо. Роби висновки.

– Я  вас зрозумів і що будете робити?

– Також задаю собі це питання. Для початку було б непогано знати чого від нас хочуть, а я  цього і не знаю. І урізноманітнимо ми життя ще однією зустріччю з однією хорошою людино. Будь готовий виїхати за місто, годинки за дві. І перестань викати. Я розумію, що ти незадоволений.

– Добре – понуро відповів він.

– Богдан у мене все нормально з одягом? Як я взагалі виглядаю?

– Є.. у тебе все нормально з одягом.

– А як я виглядаю?

– Ну, втомлено.

– Втомлено? Я виглядаю втомлено? Тобто у мене чорні круги під очима?

– Так. У тебе чорні круги під очима. Ти постійно скрегочеш зубами, постійно треш лице руками. Тобі б поспати і відпочити. – несподівано видав він, я навіть розгубилася.

– Дякую, може не було потрібно так яскраво це описувати.

– Може і не потрібно було б. – слухняно погодився він.

– А що ти агресивний такий? У тебе якісь проблеми?

– Немає в мене ніяких проблем. У мене все добре. – кожне слово він процідив крізь зуби і я замовкла.

У відведений час Богдан нагадав про зустріч і я покинула всі справи і здалася на руки поводиря. Від провів і посадив в машину. Поки їхала я намагалася якось вговтати той ґвалт в голові. Гризло невдоволення, бушувала злість на все, на ситуацію, на сліпоту, на відчуття безпорадності, бадьоро так веслувало роздратування чистої води. Усі мої прикрощі набули вигляду лавини, що нестримно неслася з гори, а я у неї була на дорозі. Я втомилася.  Мені дійсно це все тяжко давалося, я й зараз почувалася так наче мною стадо слонів погуляло в футбол.

– Ми приїхали.  – сказав Богдан.

 І я повільно винирнула з марева невтішних думок.

– Проведи за столик, будь ласка, мене і покури годинку десь поряд.

– Я тебе саму не залишу.

– Я пам’ятаю, ти охоронець, ну не гріх же над душею. Мені потрібно трішки простору. І взагалі поспостерігай за чоловіком з яким я буду пити каву мені цікаво, як він себе веде. Ну, що ходімо?

Пахло рибою, шашликом, свіжим огірком. Мені страшенно захотілося їсти, та їсти сліпому на людях це повна…Тому у чемного офіціанта, який положив меню я скромно попросила кави і запакувати з собою шашлик і підійти до Богдана залишити йому м’ясо й рахунок. М'ясо тут готують просто божественно, воно тане у роті. Козирне місце своєю простотою. Ніяких гламурних назв страв, горілку пити – фу фу, ми барської крові, нам коньяк і такий англійський і от що саме цікаве в традиційній Англії навіть не здогадуються про існування даної марки коньяку, але у нас модно.

– Привіт? – пролунав знайомий голос над головою.

І на мої плечі опустились руки Володимира. Для своєї зручності він повернув мене до себе і я відчула запах його одеколону, тонкий і ненав’язливий й запах його тіла. Він поцілував мене в щоку.

– Чому такому ідіотові, як твій чоловік дісталася така жінка? Де справедливість?

– Ти тільки натякни, що хочеш прожити зі мною до кінця днів своїх…завжди мріяла мати чоловіка – президента країни. – хмикнула я.

– Дорога, якої саме країни?

– Я тебе люблю – розсміялась я.

– І я тебе люблю.

– Але, боюсь, що щастя в моїй особі ти можеш і не пережити. – хмикнула я.