Шоста глава

Ранок почався, як ні в чому і не бувало. Я була зібрана і ніяких  більше шмарклів не розводила. Богдан завів за ручку в кабінет і робочий день почався з вирішень питань. Я на себе забрала ту роботу для якої те, що я не бачу було неважливим. Мій день був заповненим перемовами. Я розгрібала роботу з підрядниками і постачальниками, я зустрічалася з замовниками. І цілий день проходив в одних патяканнях сенс яких зводився до того, щоб вони зробили те, що мені потрібно. Вмовляння, обіцяння, польку танцювання, погрози, пояснення на пальцях чому вигідно з нами працювати, для кожного з моїх партнерів я виконувала свій приватний танець.

– Олександр Іванович, а ви уважно читали договір, який ми з вами підписали?

– Майя Юріївна, ви занадто собі дозволяєте…– незадоволено з ледь стриманою злістю відповів він.

– Зовсім ні. В договорі чітко прописані  наші з вами дії, крок за кроком.  Прописані штрафні санкції і пені за порушення умов поставки товару. Вказаний алгоритм дії у випадку форс мажорних обставин. У мене є підтверджуючі листи направлені вам за два тижні про необхідну кількість товару. Тепер я чую про проблеми на митниці.

– Я хочу бачити листи. – проявив він цікавість.

– Добре, наразі копії листів підійдуть? Будуть потрібні оригінали звертайтесь. І прошу вирішити питання з поверненням того товару, якого ми не замовляли. Олександр Іванович, якщо ми конструктивним діалогом вирішимо частину питання це буде дуже добре, бо допоки наші відносини носили більш односторонній характер , я прошу мені відмовляють, або привозять геть інше ніж замовлено. В результаті такої співпраці, я маю збитки, окрім зіпсованих стосунків з моїм замовником. Я хочу знати, що ми будемо з вами робити надалі? Мені здавалося, що умови співпраці задовольняють обидві сторони?

– Умови задовольняють. – обережно відповів він.

– Тоді чому у нас не виходить співпраця?

– Майя Юріївна, а ви досить жорстка людина.

– Олександр Іванович у вас в штаті біля сто чоловік, одинадцять років тому було 3. Ви благополучно пережили підйом з самих низів, рейдерський захват, вижили і зайняли одну з лідируючих позицій серед конкурентів. За вами закріпилася слава людини, яка не зволікає, не розпилюється, яка діє, людини, яка досягає поставленої мети. Ваші чистки в компанії багатьом запам’яталися. Не думаю, що можу сказати що  ви надто м’яка людина. Але відомо також, що по відношенню до людей, які платять вам гроші ви ведете себе дуже лояльно і чесно. У мене була краща пропозиція від компанії, яка тільки з’явилася. Справді вони могли за таким цінами продавати товар, але їхня робота ще не налагоджена й можливі збої. І  я обрала вас.

– Так, Майя Юріївна я теж чув багато про вас і змушений сказати, не все те, що казали про вас правда. Я особисто прослідкую за виконанням умов договору. Більше таке не повториться.

– Дякую Олександр Іванович.

– І вам дякую за зустріч.

– Тоді всього найкращого. – попрощалася я.

Я чула, як закрились двері і потерла скроні.

– Ви досягли чого хотіли? – почула я голос Богдана.

– Так!  Богдан, півтори години повзання на навколішках і у мене все вийшло.

– А казали, що ви поганий психолог і вмовляння і погрози  і похвала. – хмикнув він.

Я розсміялась.

– Мені просто дуже потрібно, щоб він виконав поставки товару, а я шалено потерпаю, що не можу бачити, як люди реагують на мої слова, як сприймають або не сприймають їх.  – втомлено пробурмотіла я.

– Дар’я, що у нас далі по плану?

– Майя Юріївна у вас далі зустріч з … – і мій робочий день продовжувався.

Страх накочувався хвилями, я не могла зрозуміти, як моя паніка перетворилася на такий тваринний страх. Я чула, або мені здавалося, що я чула дихання і я зробила єдине, що спало на думку я заволала.

– Богдан…Богдан – моє серце готове було вискочити з грудей, а я все продовжувала його звати.

– Майя Юріївно, Майя, що сталося? Чому ви кричите? – вхопив він мене за руку.

Я навіть не чула, коли він з’явився, я вчепилась в нього мертвою хваткою роблячи напевне йому боляче.

– Де ти був? Не смій більше кидати мене. Я щось чула. Тут хтось був.

– Я зараз перевірю – він зробив спробу звільнитися від  моєї хватки.

– Ні. Не йди ні куди . Не залишай мене одну. У мене розбовтані нерви, у мене нервоз, але я не хочу залишатись одною.

– Добре. Добре, Майя Юріївна. Ви зараз сядете і поп’єте водички. Все нормально. – турботливо говорив він. 

І від його вмовлянь у мене почався істеричний сміх.

– Тільки непотрібно зі мною говорити, як з душевно хворою. Я сліпа і налякана та ще сподіваюсь при здоровому глузді.

– Що ви чули? – давши мені склянку води і дочекавшись коли я зробила ковток запитав він.

– Не знаю. Може я і справді божеволію, бо ця темрява мене таки зводить з розуму. Я розмовляла з Віталієм, потім просто сиділа і роздумувала над його словами. Від сторони дверей я чула шум не знаю наче хтось підкрадається і тамує подих і мені стало страшно. Я зіскочила з стільця і стала тебе звати. Я такого страху не відчувала з тих пір як на річці  у мене судомило ногу і я стала тонути. Я навіть не знаю, як я тоді вибралась на берег. Добре – я глибоко вдихнула і видихнула – Я подумаю про це потім. Я тебе прошу відвези мене зараз додому. Я хочу, щоб ти був зі мною весь час поряд. Ти мені потрібен.