Пята глава

Так пройшов мій перший робочий тиждень в темряві. Я тихо казилася і глибоко в душі звіріла від моєї сліпоти, але трималася і посміхалася. Було тільки запитання, а чи на довго мене вистачить.

Я сиділа на дивані з роздумами, як можна щось одягнути ні в чорта не бачачи. Моя фігура начебто не змінилась, хоча за тренуваннями я скучила.

– Богдан? – закричала я.

– Так, Майя Юріївна.

– Ти займаєшся спортом?

– Карате і боксом займався в юності.

– Чудово! Колись мій тренер вчив битися з зав’язаним очима і у мене це непогано виходило. Потренуйся зі мною, будь ласка.

– Невпевнений, що це хороша думка, – вагаючись, відповів він.

– Двічі на неділю я колотила грушу, якщо я не спущу пар, то маю побоювання, що когось вб’ю.

– Добре, – без ентузіазму погодився він.

– Мені потрібен костюм, знайди його.

– Є…

– Чорного кольору, з правої сторони шафи, – підказала я, де шукати.

Після наполегливих розкопок він таки радісно сказав, що знайшов його, немов би не йняв віри, що знайде.

– Добре. Давай я одягну, а ти зачекай за дверима.

– Так. Я чекаю.

Я почула, як він вийшов.  Я одяглася, дуже сподіваючись, що з моїм зовнішнім виглядом все гаразд, що нічого лишнього не видно.

– Пішли в сад. – відкрила я двері. – Хоча стоп,  ти до речі в чому одягнутий.

– В водолазці і джинсах.

– Чорт, потрібно тебе також переодягти.  Пішли за мною. – я дійшла до кімнати чоловіка. – Відкривай шафу і знайди спортивні штани і майку чи футболку. Ти здається вищий за Олега, але щось сподіваюсь підійде. Знайшов щось?

– Чорні штани і білу майку. Ви впевнені, що це можна брати?

– Ще б пак. Пішли, переодягайся і в сад, – в мені проснувся азарт і нетерпіння.

Богдан за руку вивів мене в сад і відійшов від мене.

– Майя Юріївна, а може не потрібно? –  нерішуче запитав він.

– Я не знаю чи потрібно, але спробувати хочу.

Я поклонилась йому, принаймні тому місцю, звідки я чула голос. Розслабитися, забути про розум, інтуїція і інстинкти старіші за нього, діяти за ними. Нагадала я всі настанови. Я чула, як Богдан маявся на місці явно проклинаючи себе за те, що повівся на мою авантюру. Я розслабилася і зробила випад, він частково блокував мій удар, я наступала, а він лише захищався.

– Богдан, я хочу противника, а не грушую – рявкнула я і отримала відчутний удар.

Я пішла в наступ і отримала ще кілька прикрих ударів, але і він став обережніший ніякого незграбного руху, суцільний легкий метелик.

– У вас справді непогано виходить.

– Я не п’ю, не курю, не балуюсь наркотою, зразкова дружина, розсудливий керівник, працююча до ломоти у скронях конячка. На все це потрібно масу енергії, зосередженості, безмежної віри в себе і дикого бажання. У мене є достатньо грошей, щоб ніколи більше не думати про них, я думала, що якщо я колись до живу до того часу моє життя зміниться. Але змінилася я, а життя яке було таке і залишилося. –  говорила я, кружляючи довкола нього.

Він зробив захват і я опинилася в кільці його рук.

– А ти сильний. – констатувала я цей факт.

– Я з особливою старанністю виконую всю роботу, за яку беруся.  В тому числі  і це стосується і хорошої фізичної підготовки. –  пробурмотів він.

Я була захекана, а в його голосі і ні краплинки втоми, ні навіть натяку на те, що він хоч трішки застосовував фізичних зусиль, махаючи зі мною кулаками.

– Я тобі вірю. – з долею захоплення відповіла я і він мене відпустив.

– Закінчуємо на сьогодні? –  запитав він. Здається у нього покращився настрій.

– Так.

– Допомога потрібна? – довівши мене до ванної кімнати зніяковіло запитав він.

Я хмикнула.

– Дякую. Впораюсь.

– Якщо щось потрібно, я поруч.

– Гаразд. – втомлено кивнула.

Я йому довіряла. Важко мабуть не довіряти людині, яка буквально водить тебе за руку. Моя злість вляглася, але точно нікуди не поділась, у мене зводило щелепи, а я змушувала себе стояти під холодною водою ніяк не в силі зрозуміти чому мені так погано. Від холоду мої зуби цокотіли, а я вперто підставляла голову під холодні струмені води, я навіть не відразу зрозуміла, що я плачу.

– Майя Юріївна у вас все добре?  – почула я стурбований голос Богдана.

Я виключила воду.

– Так, все добре. Вже виходжу. – голосно відповіла йому і вже стиха собі пробурмотіла –Твою бульбашку, ні хвилини не можна побути на самоті і навіть поплакати не можна. Ну давай жива, здорова от і добре. Вилазь, нервовий охоронець чекає за дверима.

– Майя, ти в порядку? – почула я голос Олега і він вломився в ванну кімнату.