Четверта глава

– Майя Юріївно, Ярослав Валентинович на зв’язку.

– Ярослав Валентинович, доброго дня!

– Доброго і тобі Майя Юріївно! Ти як?

– Дякую, все нормально, поки жити буду.

– Я не про те… – зітхнув він.

Вловила те сумне й не договорене й покаялася.

– Останніх десять років моя мета, була моя компанія. І я знаю, що я хочу і це добре. Моя сліпота здорово вибила колію з під ніг, але я намагаюсь з цим жити.

– Так, я знаю. Я мало знаю чоловіків у яких була б твоя сила волі. – серйозно сказав він.

А я від такого зізнання  розсміялася.

– Повір мені воно і на краще.

– Ти впевнена, що можеш зараз працювати?

– Питання тижня. Так я сліпа, а не ідіотка.

– За словом в карман ти не лізеш. – якось задоволено промовив він.

– Повечеряєш зі мною? – запропонувала я.

– В 19.00 буде зручно, на нашому місці.

– Добре. Тоді до зустрічі. – попрощалася я.

Я тримала трубку біля лоба і навіть здригнулася, коли в мене в руці задзвонив телефон.

– Слухаю.

– Привіт! – почула я голос Олега.

– Привіт!– розгублено відповіла, бо здається в робочий час він уже давно не дзвонив.

– В тебе все добре?

– Так, все добре, а в тебе? – задала я запитання.

– В мене? – задумливо перепитав він. – В мене все як завжди.

– Я сьогодні вечерятиму з Ярославом, буду пізно.

– Добре! – легко погодився він. – Я тоді теж затримаюсь на роботі.

    Я положила телефон на стіл й задумалась про наше життя з Олегом, про наше перше знайомство коли я  зайшла в торговий центр, а він зі стаканчиком кави налетів на мене.

– Я не хотів, вибачте.

– Підозрюю ви кажете правду. – відповіла я.

Й слідом довелося пояснити бо надто вже у нього був збитий з пантелику погляд.

– Ви бачите мене вперше, то ж не думаю, що у вас уже є підстава виливати на мене каву.

А він розсміявся.

– Як я можу загладити свою провину?

– Через годину у мене зустріч і мені потрібен новий одяг. – нахабно заявила я.

– Добре! Я куплю вам одяг. – легко погодився він.

Й ми пішли в бутік, де я переміряла з десяток блузок, а він сидів і коментував кожну.

– Ви чудові в цій блузці, ваш кавалер буде в захваті.

– Боюсь це буде замовник, а йому цікаві гроші, а не те як чарівно я виглядаю. Бо це скоріше так милий додаток.

– А чим ви займаєтесь?

– Працюю в будівельній компанії і мрію побудувати готель.

– Ого! Так все і відразу. А ви досить неординарна дівчина.

– Мій керівник це називає : «Повернута на всі боки, погано вихована особа з паскудним характером, яка країв не бачить.» – відтворила я інтонацію свого керманича.

Він сміявся, а я говорила серйозно.

– Матір божа, то від вас потрібно триматися подалі.

– На мені потрібно одружитися і говорити: «Кохана я тебе люблю, тобі немає про що турбуватися, я для тебе все зроблю» . – хмикнула я.

Я тоді ще подумала, що молодий чоловік попався веселий, а він тоді справді попався. Він запрошував на побачення, а я була зайнятою, запрошував на шашлик, я була в іншому куточку країни, запрошував в кіно, а я була закордоном. Місяців сім після зустрічі він сказав, що так більше не може і схоже єдина у нього можливість зі мною бачитись – це одружитись. Я розсміялась. Він розбив чашку і з лагідною погрозою в голосі рекомендував сказати, «так». І я сказала, так.

Потім він допоміг мені відкрити свою компанію, переконавшись в моїх стійких  серйозних намірах. Ми багато працювали, зустрічались моментами на нашій квартирі, яку ми орендували, ми сміялись, пили вино й розповідали, що у нас було на наших роботах, нам було добре…

Потім я завагітніла і тільки ми зуміли справитись з тим, що наше життя зміниться. Я втратила дитину. Це був шок, це був жах. Олег намагався бути зі мною, закинув усі справи і повіз мене на Мальдіви. Наповнені магнетизмом, оточені пальмами коралові острови з білосніжними пляжами, кришталево чисті теплі води, бірюзові лагуни, прекрасні коралові рифи з екзотичними морськими мешканцями. Я бачила усю цю красу, але не відчувала. Я замкнулася в собі раз у раз переживаючи відчуття, як я втрачаю дитину. Потім я заховалася в роботі, я поринула в роботу і усе начебто наладилось.

– Майя Юріївно з вами все гаразд? – в мої спомини різко втрутились слова Богдана.

– Так, все добре. Просто задумалась.

– Просто у вас такий вигляд….

– Богдан ви одружений?

– Ні.