38 Яна

Я повернула голову туди, де зазвичай сиділа наша пихата і самовпевнена «королева академії» зі своєю свитою.

Лілька, Віка і Мілана сиділи за своїм столиком. Перед кожною з них стояла порція «дієтичного салату», який виглядав так, ніби його щойно зірвали з газону і пожаліли заправити.

До їхнього столика підійшов Даня з економічного факультету. У нього в руках був повний стакан яскраво-оранжевого соку.

- Ой, Ліль, привіт! - голосно сказав він і «випадково» перекинув весь стакан прямо на її білу шовкову блузку.

- Аааа! Ти що, сліпий, йолопе?! - заверещала Лілька, підстрибуючи, як вуж на гарячій сковорідці.

- Вибач, рука випадково смикнулась, - байдуже кинув Даня і пішов собі далі, насвистуючи.

Аріна поруч зі мною тихо давилася сміхом, затуляючи рот долонею.

Не встигла Лілька навіть нормально вилаятися, як до них підійшла Катя з нашого курсу з величезним паперовим стаканом кави.

- Лільчик, ти така красива сьогодні! - солодко проворкотіла вона і… вилила всю каву Мілані на коліна.

- Ти що робиш, ідіотка?! Мої джинси! - Мілана підскочила так різко, що мало не перекинула стіл.

- Ой, я така незграбна, - промовивши це, Катя театрально закрила рота руками, але на обличчі у неї сяяла посмішка.

Я вже не витримала і пирхнула сміхом. Назар сидів поруч і тихенько посміхався, як ситий кіт.

Далі все пішло по ланцюжку. Хтось із студентів вилив воду, хтось — холодний чай з лимоном, хтось навіть зелений смузі, яке залишило на Віці дивні зелені розводи, ніби її атакувала інопланетна слизь.

За три хвилини «елітний» столик наших красунь перетворився на жаб'яче болото.

Лілька стояла посеред усього цього безладу, з мокрим волоссям, яке тепер нагадувало мочалку, і червоним, як варений рак, обличчям і розлючено зиркала на нас.

- Це ти влаштував?! - загорлала вона, тицяючи пальцем у Назара.

У їдальні стало так тихо, що було чути, як капає сік зі столика Лільки на підлогу.

Назар повільно встав, витер руки серветкою і з лінню відповів:

- Я? Та ні. Просто є така штука, як карма. Якщо ти знущаєшся над кимось і принижуєш, то це може  "випадково" статися і з тобою. Дивно, правда?

Він зробив паузу і додав голосніше, щоб чули всі:

- До речі, на всі вечірки вас теж більше не запрошують. Приємного апетиту, дівчата.

Лілька відкрила рота, закрила, знову відкрила - і нічого не сказала. Тільки тихо засичала, як злюча мокра кішка.

Віка і Мілана стояли за її спиною і виглядали так, ніби готові розплакатися прямо тут.

- Пішли звідси, - прошипіла Лілька і, попленталась до виходу з їдальні. За нею, потягнулися її подруги, що нагадували мокрих курок.

Я дивилася їм услід і не могла перестати посміхатися.

- Назаре… ти геній, - сміючись, сказала я, дивлячись на мажорика.

Він повернувся до мене і підморгнув:

- Скалко, я ж казав тобі, що розберуся з цими пришелепкуватими дурепами, - сміючись, відповів Назар Гордієнко.

Я була задоволена тим, як він вирішив все з Лількою і її свитою. Це виглядало епічно. А позбавити тих дуреп вечірок навіть мені здалося аж надто жорстоким, бо з них і так вже сміялались всі довкола і навіть відео знімали на телефони.

Сьогодні репутація нашої королеви і її подружок була дуже сильно підмочена.

Але я трохи боялася того, що Лілька з подругами так цього не залишать і будуть мститися.