35 Яна

Ще коли ми з Назаром були на острові, то я помітила, що він може бути досить турботливим і милим хлопцем.

Шкода тільки, що це з ним рідко трапляється, але то вже таке. Я чудова пам'ятала про те, як він злякався і розхвилювався, коли мене вжалила медуза.

А ще я встигла помітити, що Гордієнко дуже боявся дівочих сліз. Принаймні моїх він точно боявся.

Ну, все... Капець тобі, Лілька. Зараз дочекаюсь кінця пари і таке шоу влаштую, що тобі мало не здасться.

Он вже Назару дуже не терпиться дізнатись про те, хто мене образив. Зараз я йому, як розкажу... Ще й пребрешу трохи для кращого ефекту.

А що? Ті дурні курки самі винні. Не треба було їм мене ображати. Нехай тепер пожинають плоди своєї дурості.

- Яно, кажи вже, хто тебе образив, - нетерпляче промовив Назар, щойно пролунав дзвінок.

- Чесно кажучи, Назаре... Я трохи боюся, що якщо розповім, то стане ще гірше... - важко зітхнувши, промовила я.

- Навіть не думай про таке. Ти тільки мені скажи і я все владнаю. Я обіцяю, що захищу тебе, - сказав Назар, обережно взявши мене за руку.

Щойно мажорик до мене доторкнувся, мене аж в жар кинуло і серце закалатало, як навіжене.

От і як мені після цього плакати і розповідати про те, яка я нещасна і залякана жертва?

- Вчора... Я тобі збрехала про те, чому не пішла на заняття ... - сказавши це, я помітила, що Назар відразу напружився.

- То скажи зараз правду, - промовив він, витріщаючись на мене, як слідчий на допиті.

- Справа в тому, що я приїхала на заняття... Але біля воріт мене зустріла Лілька зі своїми ненормальними подружками. Вона дуже сердилася через те, що я кілька днів була разом з тобою на острові. Ці навіжені накинулись на мене... Вони тягали мене за волосся, штовхали і зіпсували нову сукню... Ці пришиблені кози облили мене гарячою кавою і якимись соками. В такому стані і вигляді я не могла піти на заняття. Я стояла посеред вулиці і плакала... Добре, що мій колишній однокласник відвіз мене додому, бо навіть не знаю, щоб я робила... А тепер я боюсь, що вони взагалі перетворять моє життя на пекло. Тому я і злякалась, коли побачила Лільку... - розповідала я, хлипаючи і розмазуючи сльози по обличчю.

Назар виглядав так, ніби його вдарили по голові, а тоді ще й вилили відро холодної води на голову.

- Янко, а чому ти відразу мені про все це не розповіла? - ошелешено запитав мажорик.

- Бо мені було соромно... І я не хотіла, щоб ти подумав, ніби я якась жалюгідна невдаха. Крім того, я боялась, що Лілька мені помститься, якщо я розповім про все, - шморгнувши носом, промовила я.

- Яка ж ти дурненька, Скалко. Чого б я так подумав? Якщо у тебе виникнуть якісь проблеми, ти завжди можеш до мене звернутись. А з Лількою і її свитою я розберусь, - сказавши це, Назар погладив мене по волоссю.

Судячи з того, як розлючено Назар зиркав туди, де зараз стояла Лілька, їй зараз точно дістанеться на горіхи.